Новини Краснопільщини

28.03.2024

1286

Больові точки Люди

💔 ВІРИТЬ І ЧЕКАЄ ТАК, ЯК ВМІЄ ТІЛЬКИ МАМА

«Після 2-х років війни в Україні 6 міст зберігають надію під обстрілами» – під такою назвою вийшов
матеріал на хвилях National Public Radio.

Це найбільша некомерційна мережа радіостанцій у США, заснована у 1970 році, що фінансується за
рахунок пожертвувань слухачів. Кореспонденти радіо Джоанна Каксіс, Клер Харбейнс, Поліна Литвинова відвідали Краснопільщину наприкінці лютого 2024-року.

Вони ознайомились з волонтерським рухом у нашому регіоні, відвідавши «Краснопільських бджілок».

Колектив редакції газети «Перемога» поділився проблемами та особливостями розповсюдження газети у прикордонні, прослідувавши з американськими журналістами одним з маршрутів
«Перемоги».

Символічними ляльками-мотанками обдарували гостей майстрині ДНЗ «Малятко».

Та особливо гостей вразила історія Наталії Кучеренко, яка вже два роки очікує з російського
полону сина.

«Українські військовополонені, звільнені під час обміну, зазвичай, перетинають контрольно-пропускний пункт неподалік Краснопілля, Наталія Кучеренко дізнається про обмін, отримує сповіщення на телефон із соціальної мережі Telegram. І кожного разу з надією та тривогою обережно бере до рук великого українського прапора та світлину її 25-річного сина
Вови. Прямує до головної дороги у своєму рідному селищі Краснопілля, що всього за декілька кілометрів від російського кордону.

Наталія розгортає прапор і чекає.

«Іноді годинами, поки проїде колона. Незважаючи на негоду та спеку. Кожного разу сподіваючись,
що Володя є саме у цьому автобусі і я скоро його обійму», – ледь стримуючи сльози розповідає змучена невідомістю та очікуванням мати.

Володя майже два роки перебуває у російському полоні. Молодий військовослужбовець захищав
Маріуполь – південно-східне портове місто на Азовському морі. Там і потрапив до російського полону. Ще у березні 22-го. місто російські загарбники окупували і знищили. Сама Наталія неймовірно схудла, адже втратила апетит та сон. «Сусіди говорять, що я вже сама наче у полоні була. А я з згодна, аби мене обміняли на сина… Адже у Нього все життя попереду», – ділиться
думками Наталія Кучеренко.

Кімната Вови залишається у такому ж вигляді, як її залишив господар, коли востаннє був вдома. То
було незадовго до початку війни… Лише прапор з зображенням сина після кожної зустрічі колон з обміну жінка повертає до кімнати Володимира, а сама вірить і чекає так, як вміє тільки
мама.