Сьогодні, 29 травня, минає рік, від того чорного ранку, коли по центру Краснопілля росіяни вдарили ракетою С-300, тоді загинули дві молоді жінки – Ірина Андрієвська та Наталія Чепусенко.
Ірина Андрієвська народилася 19 листопада 1980 року у Краснопіллі. Дівчина із золотою медаллю закінчила Краснопільську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, а в 2003 році – з відзнакою Сумський державний університет за спеціальністю «Фінанси». Відразу розпочала працювати у банку «Аваль» на посаді касирки, згодом стала керуючою Краснопільського відділення цього банку та деякий час була керуючою відділення Ощадбанку. Далі її трудова діяльність продовжилася у відділі житлово-комунального господарства Краснопільської селищної ради. Останній період життя Ірина Андрієвська була діловодкою у Територіальному центрі комплектування і соціальної підтримки.
«Вона була найкраща дитина, найкраща мама, дружина і людина, для мене та тих, хто її знав і любив. Іра завжди намагалася усім допомогти», – з невимовним болем і тугою розповідає про свою доньку Тетяна Сергіївна Жирнова.
Ірина, після загибелі 2 травня 2024 року брата-прикордонника Ігоря Жирнового, стала для матері останньою надією та опорою. Але ця підтримка померла, бо другу дитину Тетяни Сергіївни вбила російська ракета… Ніхто не зрозуміє і не уявляє горя матері, яка втратила в одному місяці відразу двох найдорожчих, найближчих, найкращих дітей.
« Про Іру можу багато розповідати. Вона дуже любила подорожі, щоліта вона возила своїх донечку і сина на відпочинок на море. Зараз вони згадують свою маму, мандрівки з нею, кажуть, що вже, мабуть, ніколи не поїдуть на море…» Я їм ніколи не заміню маму…
Вона була найкраща, бо вона моя дитина… Іринка дуже любила природу, у неї був улюблений куточок, куди постійно ходила з дітьми, вони із задоволенням проводили з мамою час. Я вчитель, але саме Іринка навчила своїх діток читати, а Веронічка читала, коли їй було лише три рочки. Весь свій вільний час вона присвячувала дітям. Дуже їх любила, дуже любила життя. У середині червня Іра планувала поїхати з дітками в Барселону, хотіла, щоб вони побачили архітектуру Іспанії. Донька завчасно купила квитки до цієї країни. Дві неділі до відпустки вона не дожила…»
І весь цей час від дня загибелі доньки, Тетяна Сергіївна думає про те, якби Іра і Наташа вийшли того травневого ранку на одну хвилину раніше чи пізніше, залишилися б живі…Якби можна було повернути час…
«Я не можу сказати, що я живу, це не життя. Воно закінчилося. На половину воно закінчилося 2 травня, коли загинув Ігорьок, а повністю закінчилося 29 травня. Від усього серця бажаю, щоб люди, чи нелюди, які давали команду та натискали ту кнопку на запуск ракети, щоб вони жили в такому аду на землі, як наші матері, які поховали своїх дітей. Більше не знаю, що сказати. Це дуже тяжко. Життя скінчилося, я просто не живу, навіть не існую, померла разом із сином і донькою…Але в мене ще двоє діток Іринки, аби мені ще дав Бог хоч трішки побути на цьому світі, щоб їх підняти… Як вони живуть одному Богу відомо…»
Спілкувалась О.КИСЛЕНКО, газета «Перемога»
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
