СЕРГІЙ МИРОНОВ: МИ ВСІ СТАЛИ ЄДИНИМ ЦІЛИМ І ДЛЯ МЕНЕ БУЛО ЧЕСТЮ ПРАЦЮВАТИ З ТАКИМИ ЛЮДЬМИ
Для всіх нас війна почалась однаково в один день і в один час. Про ті страшні перші хвилини,
години, дні, а тепер вже й місяці ми ще будемо писати багато після повної нашої Перемоги.
Сьогодні, завдяки нашим ЗСУ та теробороні, звільнені від окупантів території потихеньку
оговтуються від шоку, руйнувань, приходить до тями і Краснопільська громада, якій теж дісталось від «руского міру». В яких умовах довелось працювати і які нагальні питання вирішувати в
перші тижні війни і часткової окупації, чим живе громада сьогодні, розповідають Сергій Федорович Миронов, який з 1 до 18 березня згідно розпорядження голови Сумської районної
військової адміністрації тимчасово виконував обов’язки голови Краснопільської ОТГ
- Сергію Федоровичу, тож ранок, 24 лютого, перші вибухи… Ваша реакція?
- Перша думка – почалося, ось вона, війна, про яку
так багато говорили останнім часом. Одягнувся і відразу поїхав на Хлібохарчокомбінат. Працівники у зміні, звичайно, були в шоці, але свою роботу робили, відтак того дня хліб було доставлено до всіх населених пунктів, за виключенням Грабовського і Рясного, які перебували під обстрілами. Але вже наступного дня наші машини з хлібом поїхали і туди. - Дійсно, в перші дні війни основним питанням, про яке говорили жителі – це забезпечення хлібом, відчувалась паніка, вишиковувались черги біля магазинів. Довелось збільшувати обсяги випікання хліба?
- Безумовно, хаос і паніка, невизначеність мали місце, люди в страху перед майбутнім набирали хліба про запас. Якщо до війни хлібозавод Краснопільської райспоживспілки випікав 1200-1300 хлібин, то з початком війни перейшли на цілодобовий графік роботи, випікаючи до 6000 хлібин на добу, тимчасово припинивши випуск іншої продукції. Гостро постало питання із забезпеченням борошном, дріжджями, пальним тощо.
Дякую Олексію Миколайовичу Кунцю, який в короткий термін налагодив виробництво борошна безпосередньо в Краснопіллі, що значно полегшило роботу заводу. - Пам’ятаю збір в Палаці культури, здається 27 лютого, про який ніде не афішувалось, але зібралось чимало людей, це була чи не перша самоорганізація громадян, які не лише ставили питання, що робити далі, а й були готові щось робити і робили для життєдіяльності громади.
- Я вже не пам’ятаю, хто був ініціатором тих зборів, але прийшли як звичайні хлопці, так і депутати селищної ради, керівники установ і організацій, підприємці, щоб обговорити, як жити далі? То була справді перша, але продуктивна зустріч, під час якої обговорили, як забезпечити правопорядок в селищі та інших населених пунктах, як попередити мародерство, організувати роботу лікарні, харчування хворих, а також підопічних психоневрологічного інтернату, облаштування бомбосховищ тощо.
- Був страх взяти на себе відповідальність за забезпечення життєдіяльності громади, коли громада частково окупована, а селище практично в облозі?
- 1 березня мені зателефонували із Сумської райдержадміністрації і запитали, чи погоджусь я виконувати обов’язки голови громади? Сказати, щоб я дуже хотів і рвався на цю посаду, та ще в такий час – ні. У нас же так – залишив селище – зрадник і боягуз, залишився – теж зрадник і колаборант, а мені й таке доводилось чути про себе, але ж хтось мав взяти на себе таку відповідальність, тож після 10-секунднних роздумів дав згоду. Після оприлюднення відповідного розпорядження, чесно скажу, було багато дзвінків, в тому числі і з приводу «розподілу посад», та наступного ранку зібрав нараду, на яку прийшли секретар та заступник селищного голови, керівники і представники всіх служб, в тому числі комунальних, обговорили першочергові завдання, які почали негайно вирішувати. Відразу хочу зазначити,
що у нас практично не було конфліктів, непорозумінь з Іриною Василівною Юхтою, працівниками селищної ради, ми справді працювали єдиною командою задля
єдиного результату. Коли йде війна, тут не до з’ясування відносин і особистих амбіцій. - Коли лунають вибухи, села в окупації, на околицях стоять ворожі блок-пости і курсують колони техніки, мабуть, не варто зараз питати, як доводилось вирішувати ті чи інші питання, поговоримо про це після остаточної нашої перемоги, та все ж, які питання були в пріоритеті?
- Дійсно, сподіваюсь у нас буде можливість повернутись до більш детальних спогадів у більш спокійний час, а зараз хочу просто подякувати всім, з ким співпрацював цей короткий період. Нашим енергетикам, працівникам газового господарства, водіям і працівникам хлібозаводу, лікарям, працівникам установ, старостам, волонтерам, які виконували свою роботу, незважаючи на вибухи і літаки над головою. Люди просто приходили і пропонували свої послуги, всі вони дійсно герої. Ми всі стали єдиним цілим і для мене було честю працювати з такими людьми. Розумієте, як це – залишитись в морози без світла і газу, без зв’язку, але енергетики, газовики їхали на місця аварій і ліквідовували їх наслідки. Так, були проблеми з відсутністю електрики і газу в деяких, окупованих населених пунктах, але ж то не вина
хлопців. Знаючи про наслідки пошкоджень, можу сказати, що ми відносно без потрясінь пережили перші, найважчі дні війни. Хоча, як завжди, були й залишаються невдоволені, деякі телефонували, чому так часто зникає світло, чому ми не виготовляємо макаронів на заводі,
чому така низька напруга і так далі. Тому й не виготовляли, що не завжди вистачало напруги, навіть щоб тісто для хліба замісити, а в цей же час хтось вдома пиріжки в електродуховках випікав, пральні машинки вмикав… - Зараз Ви знову звичайний Голова правління Краснопільської райспоживспілки?
- Рішення про моє призначення було скасовано 18.03.2022 розпорядженням Голови Сумської обласної військової адміністрації, як таке, що видане без визначених чинним законодавством повноважень. І можливо воно і так, бо це була вимушена дія. Тож повернувся
до своєї основної роботи, де теж багато проблем з’явилось, багато наших магазинів постраждали від обстрілів та дій росіян, все це доведеться відновлювати, переглядати логістику доставки товарів для потреб сільського населення, але головне, щоб війна більше не повернулась на Краснопільщину, щоб ворог залишив у спокої Україну. А там, як говорять, відбудуємо, відновимо… - Газета “ПЕРЕМОГА”
- 22 квітня
Подобається це:
Подобається Завантаження…
