Приємний, відкритий до спілкування чоловік на автобусній зупинці у Краснопіллі тримав у руках об’ємні валізи з чималою кількістю пластикових відерець та пляшок.
«Напевне, молочний бізнес?» – не втрималась від запитання. На відповідь п’ятихвилинної спільної подорожі не вистачило. І вже було прийнято рішення відвідати Чернеччину, куди прямував Анатолій, адже тема виявилась
доволі нагальною. 10 кілометрів польовою дорогою і ось він, жовто-блакитний прапор майорить над сільською радою мальовничої Чернеччини…
Про людяність, активність та щедрість жителів села Чернеччина вже чула від військового з Тернополя на ім’я Дмитро з позивним «Бела».
«На Краснопільщині живуть неймовірні люди. Вони готові останнє віддати для нашої армії. Їх впевненість у нашій Перемозі є потужною мотивацією наших бійців. Коли наш підрозділ було спрямовано для захисту цього прикордонного регіону, звісно, виникали певні побутові проблеми. Спочатку розраховували лише на себе та державне забезпечення. Було нелегко в чужому краю. Але доля звела нас з Анатолієм з села Чернеччина. Ми відчули потужну підтримку місцевих жителів. Все виявилось на значно простіше. Люди не стоять осторонь, всі роблять свій посильний вклад для наближення нашої Перемоги. З таким народом ми непереможні. До сліз розчулив вчинок пані Надії, яка, дізнавшись про потребу військових, принесла жмут колючого дроту зі словами: «Женіть їх, хлопчики!», передала нам цю необхідну річ. Обов’язково після Перемоги повернусь сюди, щоб подякувати ще раз» – мужній боєць не стримував емоцій при розповіді.
І ось довгоочікувана зустріч з чоловіком з зупинки. Анатолій Бортнік – уродженець Закарпаття, тому часто його звуть просто «Гуцул». Більше 50 років він є жителем Чернеччини. Цього дня саме передавали намети та спальники військовим, тож спілкуємось в дорозі.
«Коли і як все почалось?».
«Почалось все на початку березня зі збору продуктів для потреб армії. Так як це те, чим не вагаючись, може поділитись
кожен господар нашого села. Я працюю у місцевому товаристві. Дізнавшись, що «буржуйки» у військових є проблемою, зі зварювальником цього ж товариства Миколою Івановичем вирішили, що зможемо і це. Так перший прилад було виготовлено для підрозділу, де проходить службу наш односельчанин. Його родина надала необхідні матеріали. Наступні ж «буржуйки» вже вироблялись із зібраного по селу інвентаря. На сьогоднішній день у Чернеччині
виготовлено та передано нашим захисникам більше двадцяти таких засобів обігріву. Донька Катерина, вчителька у мене» – продовжує розповідь волонтер – «Саме від неї дізнався, про організацію харчування військових і що продуктів не вистачає. Зрозумів, що мушу щось робити. Спершу зібрали з дружиною Любою домашні молочні продукти. Доставив я їх до місця призначення. Так налагодили з директоркою Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів Оленою Приймою співпрацю. А постійними постачальниками молочної продукції до їдальні стали наші трудівниці Інна Дубовик та Галина Кошлата. Потім знову у селі запропонував людям зібрати овочі вже для військових, які несуть службу саме у нашому регіоні. Далі вже односельчани самі звертались із запитанням: «Коли і куди можна надати допомогу?». Але була проблема з транспортуванням. Тут отримали підтримку від заступника голови Краснопільської ОТГ Василя Лавріненка і від директора ТОВ «Чернеччанське» Миколи Якущенка. Малонаселені села Мозкове та Ясенок теж долучились до заходу.
Військові втирали сльози, коли жінки похилого віку, надавши посильну підтримку армії, молитвою проводжали їх у дорогу.
А багатодітна мама Людмила Отич, отримавши гуманітарну допомогу, відразу передала її військовим. Хочу наголосити – сила наша в єдності. Без підтримки жителів села я б небагато зміг зробити. Зараз вже у нас налагоджена система. На декілька вулиць маємо свого координатора. Хтось дізнався про якусь потребу бійців – обговорили і кожен працює з людьми на своїй території. До речі, ось і хлопці».
Майже родинні обійми волонтерів і військових при зустрічі свідчать про неймовірно теплі стосунки. Місцевий пенсіонер Микола Андрійович Стоянець є активним учасником волонтерського руху. Надає як матеріальну допомогу, так і вирішує організаційні питання. «Повністю згоден з Наполеоном, що маємо годувати свою армію, щоб не довелося годувати
чужу» – як девіз прозвучало з вуст небагатослівного Миколи Андрійовича.
Ось на призначену зустріч поспішає молода матуся Тетяна з валізою в руках: «Дізнались про потреби військових у наметах, то свого вже передали. Принесла ще й передачу друзів, які у селі зараз відсутні. Доручили мені цю справу. У мирний час ходили на відпочинок, а зараз хлопцям потрібніші намети, то ж залюбки передаємо це спорядження нашим захисникам». Військовий з позивним «Ендрю» приймає подарунок і обіймає жінку: «Знаєте, на Краснопільщині
спершу мене здивувала ваша гарна українська мова. Не очікував, адже Сумщина – це прикордоння. Потім, звісно, щирість, доброта, людяність населення цього регіону»
«Два дні тому ми придбали спальники, теж на прохання військових, – продовжує розповідь Анатолій. Не зважаючи на складне матеріальне становище односельців, кошти було зібрано дуже швидко. Навіть ще й на балаклави вистачило. Цей інвентар ми передали родинам наших земляків-військових для подальшої передачі за призначенням. Наш молодіжний волонтерський рух взяв участь у зборі коштів у соцмережах для придбання авто для підрозділу, де
проходить службу наш Юрій Кіхтьов. На придбаній зібраним коштом автівці він приїздив у відпустку.
Отримав ще спальника від односельців. До речі, на захист Батьківщини став не лише сам Юрій, а й два його сини».
Так швидко минає година за годиною…Анатолій весь час на зв’язку – дзвінки, запитання, відповіді…
Потреба щось підвезти – то Микола Жаботинський. З власним авто є активним учасником громадського життя села та місцевого волонтерського руху.
Пригадались Великодні свята: «Особисто ходив селом з цеберкою, збирав крашанки. Хотілось військовим смаколиків до свята доставити. То наші господині не шкодували ані пиріжків, ані пасочок, ані ковбас Безмежно вдячний всім односельцям. На жаль поіменно згадати всіх причетних немає можливості, але ж наших активісток Олену Петрівну,
Ніну Олексіївну, Ольгу Сергіївну, Надію Павлівну, Олену Михайлівну не згадати не можу. Маю дякувати за співпрацю Андрію Корху з Краснопілля, який з перших днів повномасштабного вторгнення росії до нашої держави робив все можливе і неможливе для підтримки нашої армії».
«Чи надовго вистачить наснаги Вам, Анатоліє, а односельцям ресурсів для допомоги армії?». «До Перемоги і далі, за потреби» – впевнено відповів волонтер.
Активними учасниками Чернеччинського волонтерького руху є і колектив місцевого навчального закладу. Цієї пори у шкільній їдальні йде заготовка яблуневого повидла з урожаю пришкільного саду для наших захисників. Але, то вже окрема історія.
І.ЗАГОРУЛЬКО.
Газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
