🖤💙💛ЧЕРВОНІ КУЛІСИ НАЧЕ КРОВ НА БІЛОМУ СНІГУ

24.01.2024

2070

Громада

ЧЕРВОНІ КУЛІСИ НАЧЕ КРОВ НА БІЛОМУ СНІГУ

14 січня 2021- го датовано відео на сторінці у соцмережі «Facebook» директорки Угроїдського селищного будинку культури, мами-виховательки Світлани Бондарєвої. Вся весела, дружна сім’я, яка швидко і з задоволенням «трансформувалась» у творчий колектив «Весела сімейка», саме монтує новенькі глядацькі крісла у залі. Ще родина у повному складі – серед живих голова сім’ї Олексій Костянтинович Бондарєв повчає онучка Дмитрика майстерності володіння відкруткою. З неймовірним ентузіазмом та блиском в очах ця чудова родина будувала яскраве культурне майбутнє для своїх односельців та гостей селища. Весь творчий колектив будинку культури мріяв про гамірні, змістовні, веселі заходи у оновленій, затишній залі. Зі словами вдячності за такий приємний та довгоочікуваний новорічний подарунок пані Світлана звернулась до керівництва
громади. Все то було вже, наче в іншій реальності…

Січень-2021-го

Так, жодного повноцінного заходу у оновленій залі Угроїдського селищного будинку культури проведено не було. У період пандемії Covid-19 серце Угроїдського культурного осередку терпляче чекало. Чекало і сподівалось, що минуть хворобливі часи і залунає оплесками ошатна зала сільського будинку культури. Не чекав ніхто лише таких підступних дій з боку «братського народу».
Вже майже два роки російський агресор вбиває український народ, руйнує житлові будинки та знищує інфраструктуру держави. Прикордонні Угроїди зазнали жорстоких ворожих ударів. Щоразу селище власними силами з волонтерською допомогою «гоїло рани». На жаль, не повернути життя загиблим… Зазнавало пошкоджень домоволодіння Бондарєвих,але тоді такого болю та відчаю пані Світлана не відчувала: «Все одно все добре. Переможемо», – з характерною лагідною посмішкою завжди відповідала при зустрічі. 9-го січня, майже рівно три роки від радісного моменту оновлення глядацької зали, російський агресор перетворив Угроїдський селищний будинок культури на попелище.

Січень 2024-го

Наразі ж запитання не доречні, то ж просто крик душі пані Світлани: «Дуже боляче говорити з цього приводу, але все ж спробую. У 90 роках ХІХ століття цукрозаводчик Харитоненко на території
робітничого селища збудував приміщення робітничого театру, красиве за архітектурою, просторе і затишне, бо розумів, щоб робітники добре працювали на цукроварні, їм потрібен і добрий відпочинок. Пережило це приміщення і громадянську, і другу світову війну. З часом його переобладнали, скільки себе пам’ятаю, в ньому працювали заводський клуб, бібліотека,
гуртожиток, їдальня. З 1947 року там розмістився ще й дитячий садочок.

Пройшли роки, зовні приміщення, як і люди з роками, постаріло, та всередині воно було наповнене позитивною енергетикою, веселим сміхом, музикою, радістю. З моменту вторгнення російських окупантів на нашу землю, життя в ньому, як і у всьому селищі, було поставлене на паузу. Мені особливо боляче писати про події 9 січня, коли від вибуху російського «шахеда» було повністю знищене приміщення цієї дорогої для мене будівлі. І це не просто слова, бо майже 24 роки пропрацювала в дитячому садочку, і 12 років у будинку культури. Кляті окупанти одним ударом
знищили моє минуле, сьогодення і майбутнє. Скільки вкладено у це приміщення душі, скільки зроблено власними руками… Розум відмовлявся вірити у те, що трапилося, а ноги не хотіли йти на руїни.

Дуже багато людей сумують з приводу знищення культурного осередку селища, виражають співчуття. В тій будівлі залишилася частина мого серця. Боляче було дивитися, як вночі у вогні згорає усе надбане роками, але ще важче стало вранці, коли навколо руїн на білому снігу побачила червоні пошматовані шматки завіси та куліс зі сцени. Ніби кров на білому снігу. Наприкінці хочу навести слова нашого земляка, захисника України Івана Татаренка, який написав, що особисто
відплатить кожному орку за зруйновану пам’ять про юність, що з Перемогою ми обов’язково відбудуємо наш будинок культури. Життя продовжується».

Ще один воїн із Угроїд, танкіст Сергій днями розніс ворожу позицію під Курдюмівкою. Сьогодні бажання у воїна всипати ворогу ще більше. Поки він на передовій, російські «шахеди» поцілити
у будинок культури в його рідному селі. Сергій на всю Україну показав журналістам з ТСН відео палаючого приміщення, яке йому надіслали батьки.

-Боляче дивитись, я тут, батьки там… Але не дамо окупантам качати права, ми тут господарі, – зазначає Сергій і доки окупанти знаходяться на українській землі, у наших танкістів
буде ще дуже багато роботи.
І. ЗАГОРУЛЬКО

Газета “ПЕРЕМОГА”