ВИНОШУВАЛИ, НАРОДЖУВАЛИ,
ГОДУВАЛИ, ПІДРИВАЛИ, ХОРОНИЛИ…
ЯК ЖИЛО С. МЕЗЕНІВКА КРАСНОПІЛЬСЬКОЇ
ОТГ В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ?
48 – річний Олег Таганський з с. Мезенівка нещодавно поховав дружину і матір трьох своїх дітей. Та батько – одинак не опускає рук і не впадає у відчай: він робить усе можливе, аби його донька (9 років), та два синочки, яким 7 і 3, почували себе щасливими.
На долю маленьких героїв моєї статті випало чимало випробувань. Спочатку від тяжкої хвороби відійшла у засвіти їх матуся, а через чотири місяці в їх дитинство увірвалася жорстока війна. Як самотній батько виживав з трьома малими дітьми в підвалі окупованого села, куди навіть хліб не завжди завозили? Як йому вдалося зберегти зранені не дитячими стражданнями ніжні дитячі душі? Звідки чоловік брав життєві сили та енергію, аби бути справжньою опорою
і центром Всесвіту для рідних кровиночок?
Мабуть, без материнської любові тут не обійшлося. Бо, як зізнався мені Олег, якраз напередодні того злощасного 24 лютого його неочікувано, немов електричним струмом вдарило: бери найбільшу в господарстві сумку та біжи до магазину – скуповуй продукти.
І він взяв клітчасту «барижну» сумку, гроші та побіг.
А завтра почалася війна. І в той час, коли село знаходилося під окупаційними військами і не було змоги купити навіть пакет собачої крупи, його діти були ситі. Олег ще й іншим допомогав – тим, хто не мав зовсім ніяких запасів. Звісно, це йому його покійна дружина, з якою він до останнього і в горі, і в радості, з небес підказала про сумку і продукти! Аби дітки не голодували. Бо всеосяжна материнська любов не має меж… Під час підготовки матеріалу нам довелося вислухати протилежні думки щодо Олега та його відношення до дітей. Та все ж таки, заради справедливості, хочется наголосити на тому, що кожна людина здійснює помилки. Найголовніше – це
визнати їх, провести роботу над ними і почати життя з чистого аркушу.
Ми не судді. Хто знає, можливо, всі ці обставини, що спіткали родину Олега, і змусили його стати зразковим батьком? Хоча б тому, що він, отримуючи за півроку два страшних удари
(смерть дружини і війна), не здав доньку та синів до казенного будинку, а вирішив виховувати їх сам. Та й те, як він доглядав матір своїх діточок, багато про що говорить. «Її відправили з Сумської онкології додому, – розповідає наш герой. – Як ми зрозуміли – вмирати. Лікар сказав, що в нас є в запасі пару місяців.
Безкоштовним морфієм забезпечили. На цьому все. Та ми з дружиною вирішили цей час використати для того, аби набалакатись на все життя. Я важко працював, обробляв землю та тримав господарство, займався трьома дітьми. Але не шкодував грошей на те, щоб купити дорогі знеболювальні жінці. Не хотіли ми того морфію, від нього дружина постійно спала. А
нам хотілося говорити, говорити, говорити… А коли вона почала їсти і попросила смаженої рибки, я щоранку вдосвіта прокидався і йшов на ставок. Завжди вдавалося спіймати пару кілограмів. Дружина прокинеться – а в неї на прикроватному столику вже сніданок на замовлення стоїть!» Чомусь дуже віриться, що чоловік, здатний на таке, зможе дати раду і своїм
діткам, які, як він жартує, зроблені з любов’ю…
О. КОВАЛЬОВА.
Спеціально для «ПЕРЕМОГИ»
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
