КІТ ГОСПОДАРЯ У БЕРЦЯХ

11.01.2023

Громада Люди

Гарний і охочий до спілкування попутник (в розумних межах, звичайно) – знахідка для журналіста. Адже давно відомо, що за анекдотами, байками і життєвими історіями дорога здається ближчою. Цю історію про кота, який щодня зустрічав у Краснопіллі на залізничному вокзалі свого господаря, який пішов захищати Україну, теж почув у потязі, коли повертався додому з обласного центру. Щоправда кілька разів перепитав співрозмовників, чи точно то кіт, бо
про відданих собак є безліч історій, а от щоб кіт… Що пухнасті знаходять дорогу додому за кілька десятків, а
то й сотень кілометрів, бачив на прикладі сусідського кота, а щоб з собачою відданістю приходив в очікуванні на вокзал, це вперше.

Втім співрозмовники в один голос переконували, що це справді так, що чоловік живе неподалік вокзалу, що їздив до Сум на потязі на роботу, ним же повертався, а котик проводжав і зустрічав свого господаря, і продовжував це робити після того, як чоловік вже давно перестав виходити із вагона. Історія зацікавила, тим більше, що її підтвердили
й інші мої знайомі, але уточнили, що вже давно не бачили того котика, та й чи живий він?

Виявляється, живий, просто змінив «прописку» і доволі непогано почувається у своїх нових, тимчасових господарів.
Але про все по черзі. Виявляється цю ж саму історію про відданого кота почув свого часу теж у вагоні краснопільчанин Петро Грушко, який зараз мешкає з донькою у Сумах, але часто навідується у Краснопілля.

-Часто їздимо з донькою з Сум до Краснопілля потягом, почули розповідь від попутників, що кіт щовечора зустрічає свого мобілізованого господаря,- розповідає Петро Грушко, на якого вдалось вийти в ході цього незвичного
журналістського «розслідування». – Що це справді правда, переконалися вже незабаром на власні очі, коли побачили на
вокзалі того кота – рудого, схудлого і в дечому нещасного. Запропонував доньці на зворотному шляху забрати його з собою у місто. Як не дивно, кіт (на знімку) «не сперечався», жити в місті йому сподобалось, та й на харчі «не скаржиться».

До речі, про харчі. Родина Грушко зв’язалась із хлопцем, який наразі захищає Україну, і повідомили, що його улюбленець в надійних руках. Розчулений увагою воїн надсилає ще й фінансову допомогу на харчування, тож військовою мовою, кіт тепер перебуває на повному забезпеченні. Але і це ще не все.

-Доля цього хлопця, у якого позивний у війську «Лелека», доволі нелегка. Батьки його померли рано, до речі, як виявилось, його батько був моїм однокласником, тож хлопець жив сам, вже з того, як чекав його щодня котик, можна зробити висновок про добру вдачу господаря. Це підтвердили і сусіди та знайомі. Зараз ми підтримуємо зв’язок з «Лелекою», він розповідає про свої військові будні, ми йому скидаємо світлини і відео з котиком, до якого і я, і моя донька вже встигли звикнути. Таким, як «Лелека», честь і хвала, знаю, що у нього був цілком законний привід не йти воювати, але він вчинив, як справжній чоловік. До речі, вдома у мене без діла стояли нові «натовські» берци, які надіслав хлопцю, пише, що за розміром підійшли.

Ось така коротенька, але показова історія, що в будь-якій ситуації треба залишатись Людьми. А «Лелеці», як іншим
нашим захисникам, бажаємо якнайшвидшої перемоги, повертайтесь додому, де вас чекають рідні і близькі. А інколи і пухнасті друзі.
О. МОЦНИЙ