Після державних свят України пані Наталія разом із своєю подругою Людмилою поїхали у Краснопілля провідати на цвинтарі могили батьків, подивитися на зруйноване майно та розбите, знівечене селище. Від побаченого у жінок сльози котилися не спиняючись…
«Після того, як ми віддали шану рідним на кладовищі, ми пішли подивитися на мою розбиту квартиру, потім на помешкання сина. Далі вийшли на площу, де не так давно бив фонтан, вирішивши трохи перепочити та присіли на лавку. Була вже друга половина дня, рідне селище – порожнє та тихе. Раптом побачили чоловіка поважного віку біля погруддя Тараса Шевченка, – крізь сльози розповідає Наталія Красюк. – Навкруги нікого і він – у гарному костюмі та красивій вишиванці. Я до нього підійшла, він стояв, знявши кашкета, потім поклав квіти Кобзарю. Мене це зворушило до глибини душі. Запитала, чи можна його обійняти? Обійняла, поцілувала, запропонувала посидіти, поспілкуватися».
Поважним чоловіком виявився Михайло Степанович Лазнєвий, житель села Земляне, якому 1 вересня виповнилося 90 років. Він евакуйований із рідного села до Сум, приїхав до центру громади з донькою-краснопільчанкою, яка лишилася поратися на городі, а пан Михайло пішов вклонитися Тарасу Шевченку та пройтися знайомими вулицями, які зараз розтрощені та понівечені російськими КАБами, шахедами, снарядами.
Чоловік розповів, що обійшов Краснопілля, його душа болить за кожною зруйнованою цеглинкою.
Але Михайло Лазнєвий переконаний, що все можна відбудувати. Сказав, що подивився на стіни Палацу культури, на його думку вони міцні, тому руйнувати їх не треба, і цей мистецький заклад можна відновити. Розказав, що його діди і батьки воювали за вільну Україну. Запевнив, що наша країна вистоїть, переможе, іншого не може бути. Також чоловік поділився спогадами про те, як тяжко працював: «Але я жив добре, навіть дуже добре, а в українців все було і є, наша нація трудолюбива, тому все відбудуємо».
«Нам треба брати приклад із такої позитивної людини, якій 90 років і вона планує дожити до перемоги. А коли прощалися – обійнялися, я розплакалася. Думаю, коли у нас таке старше покоління, і людина поважного віку говорить, що Україна вистоїть і відбудується, – нас не можна перемогти. Адже волю, думки і сподівання не можна вбити.
Пан Михайло сказав нам, що треба трішки почекати. А коли закінчиться війна, запросив нас на Покрову відсвяткувати День села Земляне. Розповів, що його село дуже красиве, так само, як і Краснопільщина та вся Україна. Ми пообіцяли обов’язково приїхати», – посміхаючись стверджує пані Наталія.
Записала Ольга Кисленко газета “Перемога”
Життєва історія нашого земляка: Михайло Степанович Лазнєвий:” Іншим бути я не можу” | Новини Краснопільщини (krasnews.com.ua)
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
