Новини Краснопільщини

Перетворити виклики на досягнення

З БЛОКНОТА ЖУРНАЛІСТА

Наскільки успішно це вдається у Опішнянськійгромаді Полтавської області, дізнававсяв рамках престуру, організованого Харківським пресклубом. Переконані, що досвід сусідів буде не зайвим і цікавим для Краснопільщини.

Опішнянська громада: акцент на розвиток сільського туризму, але не тільки

Коли заходить мова про Опішню, перше, що спадає на думку — різноманітні вироби з глини. Але не лише гончарами славний цей квітучий куточок нашої держави.

Створена у вересні 2018 р. після об’єднання Опішнянської селищної та Малобудищанської сільської рад громада складається з 11 населених пунктів, де проживало 8200 жителів, до яких після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну додалося 1600 переселенців.

Ця чи не найменша громада в Полтавській області до війни була ще й «реверсною» — такою, що не отримувала, а віддавала кошти в держбюджет.

— Держава вважала, що ми відповідно до кількості населення багато заробляємо. Тож забирали 5 мільйонів гривень доходів із бюджету громади у свій, — розповідає очільник Микола Різник й ділиться «секретами» наповнення скарбниці. — Основне джерело наповнення бюджету — сплата податку на доходи фізичних осіб. Зокрема, ми просили великі підприємства, які здійснюють діяльність у Полтаві, Києві чи інших великих містах, реєструватися в нас. На другому місці — сплата ренти за видобуток газу. Сьогодні, коли впало виконання ПДФО на 4 мільйони гривень, саме це дає змогу наповнювати бюджет. Хоча обсяги видобутку блакитного палива й не зросли, але збільшилася ціна газу, відповідно й рентні платежі підвищилися. А ще — плата за землю. Втім, це найменше джерело надходжень, бо громада територіально невелика, та й частину сільгоспугідь ми обробляємо самі. Ну і, звичайно ж, туризм. Галузь, яку розвиваємо найактивніше, бо маємо прекрасну природу. Наш інформаційно-туристичний центр, де ми зараз знаходимося, створений на базі бібліотеки в рамках трансформації та розвитку книгозбірні. Це така собі стартова базова точка для туриста. Тут можна взяти в оренду велосипеди або байдарки, путівник із детальною інформацією та маршрутами: куди можна поїхати, де переночувати чи поїсти… Одним словом, гості отримують усю інформацію і не блукають навмання, а наперед вибудовують маршрути подорожі за власними вподобаннями й смаками.

На цей рік планів було дуже багато. Бюджет розвитку складав 20 відсотків від запланованих надходжень… А сьогодні радієш, коли над головою мирне небо.

Нове дихання гончарної справи

— Відоме з давніх-давен гончарство в Опішні, починаючи з 90-х років минулого століття, поволі занепадало: промислове виробництво зупинилося, на сьогодні лишилося п’ять майстрів, які напівлегально добували у копанках глину, що залягає досить глибоко, й виготовляли та продавали на базарчику вироби. Ми вирішили змінити стан справ: затіяли створення артілі, щоб передати це мистецтво молоді, не втратити його. Й останнім часом ця родзинка Полтавщини отримала друге дихання, — говорить Микола Різник.

Громада виграла грант і отримала обладнання на півмільйона гривень для відродження виробництва: муфельні печі, гончарні круги та інше. На базі вже непрацюючого дитсадка розпочали будівництво «Опішнянської артілі» — локації, де поєднаються і виробництво, і туризм: майстри виготовлятимуть вироби на продаж, а туристи зможуть спостерігати за роботою, а то й самі долучатися до процесу.

— Попит на ручну кераміку завжди був і буде! — небезпідставно переконаний голова громади, що вважається однією зі столиць гончарства в країні.

Перше комунальне аграрне підприємство в Україні

Навіщо здавати землі в оренду, якщо економічно вигідніше їх обробляти й заробляти самим, ще й нові робочі місця для місцевих жителів створити. Приблизно так подумали в Опішнянській громаді й, не відкладаючи справу у далеку шухляду, стали першопрохідцями. І тепер до них за досвідом приїздять із різних куточків України, в тому числі й із Сумщини — з Тростянецької громади.

— Опішня першою в Україні створила Комунальне аграрне підприємство — «Опішня-агро». Придбали, скажемо так, не найдорожчу техніку і працюємо. За рік воно стало прибутковим — заробили мільйон гривень. А якби здали цю землю в оренду, то отримали б лише 300-350 тис. грн із цих 100 га, — по-господарськи розмірковує Микола Різник. — Перший рік засіяли соняхом і кукурудзою — тим, що найпростіше й найприбутковіше. Нам пощастило, що урожай продали в кінці минулого року. Цьогоріч посадили сою, картоплю, моркву, озиму пшеницю й трохи кукурудзи. Пшеницю, мабуть, перероблятимемо на борошно, бо невідомо, як буде з експортом зерна і яка вартість збіжжя. Решта посадженого теж не пропаде. Якщо не реалізуємо, то роздамо людям, спрямуємо на потреби ЗСУ, в школи й садочки…

Спочатку у людей був великий скептис. Мовляв, це вертаються «колгоспи» та й техніки немає… Але коли за рік зробили його прибутковим, до нас поїхали громади з усієї України за досвідом. Адже є дійсно непрості питання. Зокрема щодо передачі землі своєму комунальному підприємству. Зараз уже знаю мінімум 6 громад, де такі підприємства діють.

Землі, на яких працює «Опішня-агро», розкидані по різних куточках громади. Якісь ділянки обробляли незаконно приватні підприємці, інші — пустували, у деяких саме закінчився термін оренди. З одного боку, не зовсім зручно, якщо сіяти щось одне — краще, якби був один масив. А з іншого — різним культурам потрібні різні умови. Та ж морква потребує поливу, тож садили її на ділянках поближче до водойм.

Уже цьогоріч навесні планували запустити теплицю й вирощувати там квіти. Бо порахували, що це найвигідніше: очікували 300 тисяч чистого прибутку. Навіть майстри приїхали у перший день повномасштабної війни. Але через рашистів проєкт дещо відтермінували. Втім, теплицю вже добудували. Залишилося налагодити полив, і чимало місцевих отримають робочі місця. А значить, і у людей буде заробіток, і бюджет громади матиме ще одне джерело доходу.

Фестиваль слив, що виник із трьох слів

Нам, жителям Краснопільщини, доводиться лише з ностальгією згадувати Fish Fest, що започатковувався у нас, але на заваді стали коронавірус, і згодом і війна. Зрештою, як і свята Масляної та Всеукраїнські змагання з кантрі-кросу тепер лише у фотоспогадах. А скільки було невдоволених, мовляв, кому воно потрібно все… Микола Різник із посмішкою слухає моє запитання і без роздумів відповідає: «Будь-яка громада зобов’язана заявляти про себе широкому загалу і фестивалі – найефективніший спосіб це зробити. А невдоволені були і будуть, якщо лише їх слухати, то можна ставити хрест на розвитку». І далі розповідає про свій, унікальний фестиваль… слив. Поштовхом до «Слива-фесту» стали рядки в «Енеїді» Котляревського про «корито опішнянських слив» в якості подарунка царю. Здавалося б, дрібниця, бо кого й чого тільки не згадував у своєму творі геніальний земляк-полтавець. Але саме в умінні помічати можливості, що «лежать під ногами» (хоча в даному випадку ростуть над головами — авт.), й перетворювати на цікавий та прибутковий проєкт і полягає талант керівника.

— Ми вхопилися за ці слова і на Всеукраїнському конкурсі «Малі міста — великі враження» (конкурс культурно-мистецьких проєктів громад із населенням до 50 тисяч людей, спрямований на розвиток культурно-економічного потенціалу територій через підтримку стартапів, що пов’язані з культурною спадщиною громад — ред.) виграли грант і зробили фестиваль, — пригадує Микола Різник. — До речі, саме завдяки ще одній особливості — глині, з якою працюють всесвітньо відомі гончарі з Опішні — наші сливи мають особливий смак, є багатими на залізо й краще піддаються гнітінню.

На дійство ми запрошуємо відомих людей, щоб готували різні страви зі слив. До підприємців теж вимога: обов’язково використовувати в оформленні чи серед страв сливи. Наприклад, той же шашлик готували зі сливами…

Тож фестиваль став не лише розвагою для місцевих та численних гостей, а й економічно вигідним проєктом. В організацію заходу вклали близько мільйона гривень, а заробили не менше чотирьох. Зрозуміло, не все пішло у скарбницю громади. Більшість — у гаманці людям. Але хіба це погано?

— Ідея нашого фестивалю — показати, чим людина може заробляти в селі. Адже не в кожного є велика земельна ділянка. А садок точно є. І там може рости слива, яку можна погнітити чи приготувати по-іншому й реалізувати на фестивалі. Я перші свої кишенькові гроші заробив, продавши на автостанції 2 відра слив… Одним словом, раніше слив дійсно було «завалісь». Але з часом їх почали викорчовувати. Та після появи фестивалю пішло відродження. В тому числі й наше комунальне аграрне підприємство посадило сливовий сад на 2 га, — зазначає очільник громади.

У перший рік на «Слива-фест» приїхало 5 тисяч гостей. Минулоріч захід зібрав понад 11 тисяч. І цього року очікували зростання. Напад росіян, на жаль, перекреслив усі плани. Але, опішняни впевнені, після вигнання ворога за межі держави захід знову збиратиме гостей у 1-шу суботу вересня.

Подобається бігати — випробуй себе на «Опішня-Travel»

І знову промовистий приклад вміння перетворювати на туристичний «магніт» те, що буквально лежить під ногами — стежки по горбах, ярах і видолинках та чудові краєвиди Опішнянської громади.

— Минулоріч ми відкрили для себе такий вид подорожуючих, як спортивні туристи, — розповідає Микола Різник. — Таких виявилося досить багато. У «карантинному» 2021-му понад півтисячі спортсменів бігали на 5, 10 і 20 кілометрів по наших пагорбах. Ще й просили маршрути особливо не облаштовувати, щоб усе було якнайбільш природньо. На цей рік уже почали надходити заявки на забіги, шанувальники бігу перераховували реєстраційні внески… Але все знову перекреслили кляті російські окупанти. Зібрані кошти ми спрямували на підтримку Збройних сил. А спортивний захід плануємо відновити після перемоги.

Найвища точка Полтавщини тепер біля Опішні

Здавалося б, що повинно трапитися, щоб найвища точка змінила своє розташування? Землетрусів чи інших глобальних катаклізмів, які перекроювали б географію області, тут не знали з давніх-давен. Про помилку у вимірюванні теж не йшла мова. Тож коли цим фактом «похвалився» голова громади й запропонував з’їздити і все побачити на місці на власні очі, учасники престуру одностайно погодилися, незважаючи на спеку.

Коли всі, хто самостійно, а хто й за допомогою колег, видряпалися по крутому схилу на вершину, Микола Різник, показавши рукою на сторожову козацьку вежу, розповів:

— Найвища точка Полтавщини — це Деївська гора, висота якої 209 метрів. У нас найвища точка лівобережної Полтавщини — 202 метри. Але після того, як ми тут збудували вежу висотою 12 метрів, саме у нас і стала найвища точка Полтавської області.

Краєвиди чи то з верхівки гори, чи з вежі розгортаються дійсно казкові. Прекрасне місце і для художників-пейзажистів, і для любителів споглядати на природу Центральної України. А щоб подорожуючим зручніше було підніматися на вершину, триває облаштування серпантинної дороги. Нею ми й спускалися назад до підніжжя.

Принагідно звернули увагу на великий хрест, що височів на одному з сусідніх пагорбів.

— Це наша «лиса гора». Кажуть, місцеві відьми там збиралися «на посиденьки». А потім монахи зі скиту, розташованого неподалік, встановили там розп’яття, щоб відігнати нечисту силу. Незабаром скит згорів, а хрест ще стоїть, — пояснив очільник громади.

Ще нижче у тінистих вибалках, поближче до Ворскли, розташовуються будиночки для любителів відпочинку подалі від цивілізації.

— До нас зайшов інвестор і розпочав зводити такі собі екобудиночки з мінімальним втручанням в навколишню природу. На травень цього року в планах було звести 80 таких споруд на 60 га. Але повністю втілити задумане в життя не дала агресія рашистів. Проте все одно запрошую до нас на відпочинок. Хоча б на день-два. Можна з дітьми. Вже є де поселитися, — зазначив Микола Різник.

Саме такі місцеві колоритні дійства, здавалося б, звичні для «замиленого» повсякденними клопотами ока дрібниці й стають «магнітами» та засобом заробітку для жителів невеликих громад.

— Селищна рада лише підказує і підказує: дивіться — отут можна заробити. Чи то розвиваючи гончарство, чи туризм, чи вирощуючи сливи. І бізнес матиме зиск, і місцеві жителі — роботу. А бюджет — податки. Так уже відбувалося перед війною з проєктом будиночків для відпочинку на лоні природи, і вірю буде після того, як виженемо російських загарбників з України, — наголосив на завершення голова Опішнянської громади.

І дійсно: результат отримує той, хто працює, можливо, помиляється, починає все спочатку, але не сидить склавши руки й чекає «манни небесної».

О.МОЦНИЙ

Сливи гнічені, солені, мариновані й зі смаком шампанського. Угорка опішнянська — пізній стародавній районований сорт народної селекції з високою врожайністю та властивістю не тріскатися на дереві навіть у дощові роки. Тугі та м’ясисті плоди середнього розміру достигають у середині вересня, відрізняються кольором — коричневим із рожевим відтінком.

Гнічені сливи в Опішні додають ледь не в усі страви. Традиційний спосіб виготовити їх — на сушні, спеціальній плиті, вкопаній у землю, зверху якої викладають тоненькі хворостинки чи решето, а вже на них — фрукти. У плиту підкидають пеньки фруктових дерев, щоб вони не горіли, а тліли, завдяки чому сливи підв’ялюються й набираються аромату диму. Морока, але ж і продукт ексклюзивний виходить!

А зараз кілька рецептів страв зі сливами від опішнянських господинь.

Шпундра

«Був борщ до шпундри з буряками», — згадується в «Енеїді» Івана Котляревського. Рецепт відновили, і ось уже кілька років він є візитівкою народних гулянь на Полтавщині. Що ж воно за делікатес? Щоб приготувати шпундру, треба запастися спочатку буряковим квасом. Потім беремо свинячі реберця, обсмажуємо (можна на олії, можна на салі) разом із цибулькою, морквою й порізаним на шматочки свіжим червоним буряком, заливаємо це квасом і тушкуємо до готовності інгредієнтів, доки рідина не випарується. А ось у кінці з’являються сливи — додаємо їх гніченими для аромату.

Фаршировані… часником від Голови громади Миколи Різника

Дуже популярні в Опішні й солоні, квашені та мариновані сливи, які роблять із кісточками і без. Щоб замаринувати сливи, їх заливають окропом і лишають на 15 хв. Настояний окріп зливають і на ньому готують маринад: на літр додають 2 склянки цукру, столову ложку солі й оцту, гілочку чебрецю (можна ще лавровий листок, кору дуба) й прокип’ячують. При цьому дехто всередину замість акуратно вийнятих кісточок засовує зубчик часнику. Заливають сливи в банках, закривають кришками, закутують у тепле.

Квашені з медком

Приготовані таким чином сливки мають смак шампанського. Рецепт нескладний: твердуваті сливи закладають у глиняний горщик, посипають сіллю, додають меду, кладуть гніт і дають побродити тижнів три. Це гарна закуска до м’яса, риби чи навіть до картоплі.

З шоколадом

Спочатку кілограм слив без кісточок треба засипати кілограмом цукру й залишити на кілька годин (краще на ніч), щоб вони пустили сік. Злити заливку, прокип’ятити, додати в неї ще 0,5 кг цукру і помістити в неї сливи, знову дати настоятися. Повторити це ще раз, але за другим разом додати в сироп пачку какао й пів кілограма масла. Довести до кипіння й розкласти у стерилізовані банки. Вершкове масло робить конфітюр еластичним і ніжним.

В’ялені зі спеціями

Ріжемо сливи тоненькими скибочками й ставимо у електросушарку. Вологи має залишитися не більше 30%, інакше заграє. Далі заливаємо продукт сумішшю оливкової (Extra Virgin) й кукурудзяної олій. У заливку додаємо цілими гіркий перець та гвоздику, також часник, цукор, сіль, винний оцет, духмяні трави. Настоюємо два тижні, й можна вживати: додавати у салати чи робити брускети з сиром й викладати зверху в’ялені сливи.