Літній день у мальовничій Хмелівці на Краснопільщині приніс і приємні, і сумні моменти.
З одного боку, життя тут триває: птахи співають, худоба пасеться на луках, а люди займаються
своїми справами. З іншого боку…
ШКОЛА ЗАКРИВАЄТЬСЯ: БІЛЬ І ТРИВОГА
Гімназія з дошкільним відділенням та початковою школою з новітнім обладнанням та затишними яскравими коридорами, на жаль, приречена.
Багаторічна директорка закладу Любов Петрівна Кононенко розповідає про ситуацію, що склалась:
«Наша школа, на кінець навчального року налічувала 42 учні та 8 дошкільнят. Випускниками стали 5 з них. На майбутній навчальний рік зареєстровано лише 3 першокласники. Тобто заклад не має необхідної кількості слухачів, для того, щоб гімназія фінансувалась з державного бюджету. Звісно шкода, але нічого не вдієш. Батьки продовжують вивозити дітей з небезпечної прикордонної зони. Багато хто з них вже не планує повертатися до Хмелівки.
Мене дуже турбує доля приміщення школи. Не раз підіймала це питання на рівні Краснопільської
ОТГ. Якщо його залишити порожнім, то ми уявляємо, яка доля очікує будівлю. В його утримання ми вкладали душу. У стінах закладу виховалось не одне покоління хмелівчан та дітей з наближених сіл».
З сумом мандруємо порожніми коридорами Хмелівської гімназії. На стінах та підлозі розвиваючі малюнки, насичена кольорами та сучасними меблями класна кімната – це були володіння молодшої ланки. До сліз боляче споглядати на підвальне приміщення закладу. На ньому тепер є надпис «Найпростіше укриття», а на внутрішній стіні панно з надписом «Щасливої дороги» та святкові кульки…саме звідси цього року у доросле життя пішли випускники Хмелівської гімназії.
У глибоке похмуре приміщення спускались дівчатка у святкових сукнях та урочисто вбрані юнаки, аби отримати свого атестата та станцювати випускний вальс…Так попрощались зі школою,
напевне, останні її випускники.
МАГАЗИН: ЖИТТЯ ПОПРИ ОБСТРІЛИ
Навпаки людно у місцевій крамниці. Привітна продавчиня Валентина Янкова вправно готує каву відвідувачам:
«Проживаємо у Хмелівці великою родиною», -починає розповідь пані Валентина – «Діти
обдарували мене внуками, то ж не сумно, бо проживаємо разом. Вдячна долі, що маю
роботу, яку люблю. Маю можливість спілкуватись з людьми. Це крамниця Краснопільської райспоживспілки, у наявності як продукти харчування так і промислові товари, товари першої необхідності. Асортимент постійно поповнюється. Зараз, у спеку, особливо популярні
прохолодні напої, кава. Маємо чимало покупців та пристойну виручку. Бажаю лише якнайшвидшої Перемоги»
До сільського магазину поспішають дві панночки з дитячим візочком:
«Це моя донечка Кіра», – повідомляє одна з них – «Вона народилась першого квітня цього року. Такий от приємний жарт», – молода матуся притискає усміхнену дівчинку – «Народжувала я у Сумах, але відразу повернулись до рідного села. Тут і батьки з немовлям допомагають. Та і взагалі, – чудове село. Вулиці зараз спорожніли, дехто виїздить, але більшість не полишають домівки»
ПОШТА: ЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНОЮ
Гамірно і біля Хмелівської сільської ради. Щоп’ятниці тут працює пересувне поштове відділення Укрпошти. Поспішають люди отримати пенсію, рахунки за комунальні послуги, газети, листи.
Пан Григорій цілком задоволений роботою відділення, адже проживає зовсім поруч біля приміщення сільської ради: «Маю 83 роки. Йду передплатити газети на друге півріччя.
«Перемогу» отримую десятки років. Цікава, різнобічна за змістом.»
СІМЕЙНИЙ БІЗНЕС: ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ
Півні, квочки з курчатами, кізоньки та корови на вулицях села свідчать про працьовитих господарів Хмелівки. Подружжя Людмили та Юрія Гриценків вирощують бройлерів та роблять продукцію з домашньої свинини.
«Ми з Юрієм одружились ще студентами. Я жила у Краснопіллі, він з Недригайлівщини. А об’єднав нас Сумський аграрний інститут. Юрій навчався на бухгалтера, а я на економістку» – розповідає історію родини Людмила – «Дипломованим спеціалістом Юрія направели до Хмелівки у колгосп ім. Гагаріна. Господарство виділило нам цей будинок. Ми обоє закохались у Хмелівку.
Рішення, що саме тут буде наше родинне гніздо, прийняли спільно. Після реорганізації колгоспу працевлаштуватися в селі було нереально. І ми вирішили створити власну справу. Зупинились саме на бройлерах. Попри перші невдалі спроби, не здавалися. Вивчали різну інформацію на цю тематику в інтернеті. Встановили клітки, обладнали постачання води для напування. Почалися проблеми з придбанням якісного молодняка. Пошуки були тривалими і от вже не перший рік їздимо на Полтавщину за курчатками особисто. Закуповуємо їх щомісяця. Старших починаємо
реалізувати, а молодші підростають. От такий конвеєр».
Комфортні умови, сучасна побутова техніка у будинку Людмили та Юрія, дизайнерська клумба на
подвір’ї, затишна бесідка – все свідчить про те, що у селі можна достойно жити.
Це підтверджує подружжя Гриценків: «Але для цього треба працювати».
Історія Хмелівки – це історія про біль втрат, і про стійкість та прагнення до життя. Це історія
про те, що навіть у найскладніші часи українці не втрачають надії на краще майбутнє.
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Сльози на очах від ваших історій. Бажаю вам мирного неба і швидкої перемоги.
Хмелівка – це маленька Україна, зі своїми радощами і труднощами.
Цей матеріал – нагадування про те, що важливо цінувати кожен день.
Це наслідки війни, яка забрала у нас так багато.
Серце розривається від того, що діти залишаються без нормального навчання.
Тримаймося 🫶