Шлях Воїна: Олексій Пиленко (“Пел”)

05.12.2025

311

Громада Люди

Олексій Пиленко – від строкового вишколу до пекла війни

У затишному селі Хмелівка на Краснопільщині 12 березня 1990 –го року народився Олексій Пиленко. Хлопчина зростав у звичайній сільській родині. У місцевій сільській школі здобув базову загальну середню освіту. Вступив до Краснопільського ПТУ-43. Олексій обрав професію тракториста, але певні обставини змусили хлопця покинути навчання. Наступного року Олексій став студентом цього ж закладу, але за спеціальністю «муляр-штукатур». З 2009 – го року Олексій Пиленко («Пел») у лавах Збройних сил України.

«Замість строкової військової служби відразу обрав альтернативну – контрактну», – розповідає військовий. «Розпочинав службу у 92-ій ОШБР. У цій бригаді минули одинадцять років мого життя і служби. На самому початку антитерористичної операції була моя перша ротація. То був Іловайськ… .Там вперше мені було по справжньому страшно», – пауза як німий свідок пережитого.

«Далі 2015-2017 роки ми з підрозділом пройшли Щастя, Трьохізбенку. У 2017-му нас перекинули до Красногорівки, де з побратимами тримали оборону до 2020-го року. Далі були бої на Луганщині під Старобільськом місто Золоте… Там, у запеклих боях, минув ще один рік протистояння ворогу. Наша бригада вийшла на ротацію. У цьому ж році мене було переведено до 53 ОМБР. У 2021 році ми зайшли в сектор у місті Волноваха. Саме там у лютому 2022 року дізнався, що російські танки рухаються по моїй рідній Краснопільщині».

Без подробиць і тонкощів розповідь Пела вражає. Багаторічний термін військової служби у такі непрості часи для України, його молодість і становлення як чоловіка пройшли саме там, на війні, у найзапекліших боях, серед справжніх воїнів. А повномасштабне вторгнення додало люті до ворога і мотивації для боротьби. З воїном спілкуємось у режимі онлайн. Олексій, коли має можливість відповідає на запитання. Голосове повідомлення: «Відповім пізніше… багато роботи…». У яких умовах співрозмовник складає думки у рядки для мене малюють лише новини з фронту…Але попри все, спілкування триває.

За одну з вдалих бойових операцій Олексій Пиленко отримав Орден «За мужність» ІІІ ступеня.

«То було у Володимирівці», – скромно розповідає Пел. «Результатом роботи була спалена ворожа БМП і російський полонений. Саме за це отримав цю почесну державну нагороду. Далі був Бахмут, Зайцеве».

Там під час пекельного обстрілу українських позицій осколком з танка Олексій отримав поранення ноги й опіки. Місяць лікувався. Була операція з пересадки шкіри. Реабілітація. І знову повернувся у свою бригаду для продовження боротьби з ворогом.

«Після поранення зрозумів, що можу і хочу виконувати складніші завдання. Озвучив командуванню своє бажання служити у штурмовій роті. У цьому підрозділі мав три штурмових виходи. Третій був для мене невдалим. Ворожі кулі відчував спиною. Знову півтора місяці шпиталю».

Згодом, коли Олексій пролікувався і побував у відпустці, його перевели до тилової структури. Після чотирьох місяців такої служби, воїн знову самостійно обрав для себе бойову частину.

«Я поповнив 425 ОШП. Перший мій вихід у його складі був на Запорізькому напрямку, брав позицію. Саме за цю бойову операцію маю «Золотого Хреста» від головнокомандувача ЗСУ. Потім брав участь у штурмі населеного пункту Роботине, а далі наш підрозділ перекинули на Авдіївський напрямок. Там теж було «спекотно»… Зараз працюємо на Покровському напрямку», – витримавши паузу, Олексій продовжує:

«Щодо друзів, то ми тут побратими. За весь час служби знайшов собі одного друга, але він, на жаль, вже загинув…»

А про Його відданість присязі та вірність Україні свідчать численні відзнаки та нагороди: «10 років сумлінної служби» – 2019 рік; «За особливу службу ІІІ ступеня» – 2020 рік; орден «За мужність» ІІІ ступеня – 2022 рік; «Золотий хрест» – 2023 рік; «Золотий хрест» – 2024 рік; орден «Хрест хоробрих» – 2024 рік; «Золотий тризуб» – 2024 рік.

Сьогодні молодший лейтенант Олексій Пиленко – командир роти. Його підрозділ у найгарячіших точках продовжує виконувати бойові завдання. Щастя нечастих зустрічей та постійне очікування щоденного: «Все добре. Як ви?» – цим живе родина Олексія.

«Ми з Олексієм одружились у 2016-му році», – розповідає дружина військового Ольга – «У 2017 – му народився наш син Кірюша. Звісно, сумуємо за чоловіком і батьком. Син зростає без його присутності. Зустрічаємося під час реабілітації після поранень та коли він перебуває у відпустці. Ми пишаємося нашим татом-захисником. Віримо у нашу перемогу і світле майбутнє нашої родини і України”.

Спілкувалась Інна Загорулько, газета «Перемога»