Мабуть багато хто не лише чув, а й брав участь у благодійній ініціативі «Смілива гривня», мета якої об’єднати зусилля українців та зібрати кошти для допомоги українській армії. Нагадаємо, що у межах акції можна було здавати монети,
які перестали бути засобом платежу (монети номіналом 1,2, 5, 25 копійок) до банків, а потім переказати на потреби ЗСУ.
Мій співрозмовник віддав на потреби наших захисників монети, які вийшли з обігу десятки, а то й сотні років тому, але
вартість їх з роками навпаки лише зростала.
З декількох зрозумілих причин ми не будемо вказувати ім’я та прізвища героя даної публікації, як і місця його проживання, оскільки чоловік каже, що вчинив так не заради якоїсь слави чи піару, а за покликом серця, це по перше, а по друге не хоче, щоб після виходу публікації його закидали питаннями так звані «чорні археологи», які, як стверджує мій співрозмовник, і так перекопали всі навколишні яри і ліси.
Захоплення пошуком підземних «скарбів» з’явилось у чоловіка у 2012 році, після спілкування із знайомими, більш досвідченими «копачами».
Придбав у одного з них старенький, примітивний металошукач та пішов на пошуки і відразу поталанило – знайшов
кавалерійську шаблю зразка 1939 року у відносно гарному стані, – розповідає співрозмовник. – Потім натрапив на кілька монет, і, як кажуть, загорівся. Блукаючи навколишніми лісами і ярами, не раз зустрічав таких же шукачів, які ділились
знахідками. Шаблю продав до антикварного магазину і придбав найпростіший, але вже новий металошукач.
Це як вудка для рибалки, чи рушниця для мисливця – скільки б не було знарядь лову і полювання, а завжди хочеться чогось новішого, сучаснішого. Тож, каже чоловік, коли побачив ще кращий прилад, не втримався і навіть кредит взяв. Хоча, зізнається, від доньки й дружини за цей вчинок йому добряче дісталось.
Перші два роки мені, як початківцю, дуже таланило на знахідки, – не без захоплення продовжує чоловік. – Брехати не
буду, золота не знаходив, а ось срібних монет назбирав чимало, а мідяків, так взагалі жменями збирав. Причому, як правило, в тих місцях, де до цього проходили інші, досвідченіші шукачі. Навіть два каталоги завів – для царських монет і монет радянської епохи. Знайшов якусь копійку, відкрив той чи інший каталог, почитав опис, порівняв. Там і цінники відразу: для царських монет в доларах, для радянських – у гривнях.
На питання, звідки, на його думку, в цих місцях скільки знахідок, чоловік лише розводить руками, мовляв, версій багато,
адже десь тут проходили всілякі шляхи, якими йшли обози на ярмарки, десь хтось щось губив, когось грабували, а ще війни, та взагалі багато чого відбувалось за сотні років в цих краях. Останнім часом чоловік дещо охолов до пошуку скарбів, каже, ніколи було за домашнім господарством, а коли війна почалась, то й взагалі про будь-які пошуки довелось забути.
Я дуже рано прокидаюсь, заварюю каву. Так було і того ранку 24 лютого. Встав, коли ще й чотирьох ранку не було, а вже о 4-10 почув два сильні вибухи. Навіть не зрозумів, що то могло бути. А далі вже пішло-поїхало: колони, блок-пости, окупація… Не хочеться і згадувати, – розповідає чоловік. Саме тоді і з’явилась думка, що зібрані монети вже не приносять жодного морального задоволення.
Не міг без емоцій дивитись телевізор, бачити, якими надзусиллями наші хлопці боронять і звільняють Україну від цієї нечисті. Щодня чув, що ЗСУ потрібне те чи інше, тож вирішив, що не потрібні мені більше ці монети, які просто лежать без діла, продовжує мій співрозмовник.
– Через інтернет знайшов благодійну організацію, якій і передав майже двісті монет. Запрошували мене приїхати, але тоді
не до поїздок було, та й не люблю я публічності, хто я такий? Для мене це лише захоплення, сьогодні збираю, завтра – ні.
Процедура реалізації монет не така вже й швидка, треба провести опис, інвентаризацію, оцінити кожну монету.
Лише після цього мою колекцію реалізують. Поки не знаю, яка вийде сума, але все рівно краще, ніж лежали б вони у мене
«мертвим вантажем». А так буде і мій, хай і маленький, але внесок у нашу Перемогу. З війною ми, і я зокрема, багато чого
переосмислили, переглянули свої цінності. Виявляється гроші, скарби, якісь там матеріальні блага не замінять нам спокійних ночей і тихих ранків. А хлопцям нашим – доземний уклін, і якщо у когось є найменша
нагода хоч чимось їм допомогти – зробіть це не задумуючись.
О. МОЦНИЙ
Головне фото ілюстративне
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
