Сьогодні. 16 листопада відзначають День працівників радіо, телебачення і зв’язку України. Ми вирішили, що було б неправильно проігнорувати таку подію і не згадати «корифеїв» районного радіомовлення, з чиїмголоси довгі роки двічі на тиждень о 6-30 ранку бажали доброго ранку жителям району і сповіщали, що це «Говорить Краснопілля». А якось з подачі одного з ведучих краснопільське радіо не лише говорило, а й «показувало».
Найцікавіше, що наш наступний співрозмовник жодного дня офіційно не працював на районному радіо, тим не менше, будучи «на підміні» відіграв важливу роль в його історії.
– Робота на районному радіо почалась для мене не очікувано і майже випадково. Я тоді працював в районному управлінні сільського господарства і навіть гадки не мав, що колись доля приведе мене на журналістські хліба до районної газети і на радіо, – згадує Віктор Іванович Гузенко. – Якось до мене звернулась тодішня кореспондент-організатор районного радіомовлення Галина Іванівна Гудзенко з проханням допомогти вийти із ситуації, що склалася. Річ у тім, що саме тоді райком партії поставив вимогу, щоб районне радіо звучало жіночим і чоловічим голосами.
Так я на громадських засадах долучився до нової для мене справи. Галина Іванівна, в основному готувала матеріал, інколи я щось пропонував їй на сільськогосподарську тематику, після чого удвох, зазвичай у вечірній позаробочий час приступали до запису передачі. Це відбувалося у спеціально обладнаній кімнаті-студії районного відділу зв’язку. Можна сказати, що набутий тоді досвід підготовки матеріалів знадобився пізніше, коли доля привела мене працювати до редакції районної газети. При цьому з радіомовленням не порвав, і коли тодішній ведучий, а згодом редактор «Вістей Краснопільщини» О. І. Цилюрик йшов у відпустку чи їхав у відрядження, підміняв його у підготовці випусків передач. Тоді вже передачі довелось записувати у не таких комфортних умовах і при цьому залишалось лише згадувати добрим словом кімнату-студію…
Запис здійснювався прямо у робочому кабінеті редакції на бобінному, а згодом касетному магнітофонах. Бувало, прямо посеред запису в кабінеті раптом телефон задзвонить, відключивши його знову берешся до справи. А коли до кінця запису залишається якась хвилина-друга, хтось у двері кабінету гучно постукає. Знову все починаєш спочатку. Було, що вже по дорозі до відділу зв’язку з готовою передачею тебе наздоганяє керівник якоїсь організації чи установи з проханням вставити термінове оголошення, а то й просто якийсь чоловік забув дружину з днем народження привітати… Повертаєшся до кабінету, включаєш апаратуру і вкотре за день повторюєш «Говорить Краснопілля!». Тож були і дикторами, і звукорежисерами, і займались монтажем, щоб якось щось «вклеїти», «вставити», «скомпонувати», щоб вже наступного ранку у звичний час о 6-30 ранку жителі району почули свіжу порцію новин району. Випуски районного радіомовлення виходили щосереди і щоп’ятниці, а під час весняно-польових робіт і у жнива, як районна газети, виходили щодня, даючи інформацію про врожаї, кращих комбайнерів, трактористів, водіїв, підводили підсумки соціалістичних змагань.
Звичайно, в таких авральних умовах не обходилося і без курйозів. Ще й досі час від часу можна почути історію, як один з ведучих в поспіху записав позивний «Говорить і показує Краснопілля». Так вранці передача і вийшла в ефір, неабияк здивувавши районне партійне керівництво. Вже за кілька хвилин збентежений редактор газети, в структурі якої тоді перебувало радіо, пояснював у високому кабінеті «здатність» редакційної радіоапаратури передавати на відстань не лише звук, а й зображення. Сьогодні та стала класикою, пішовши в народ, а от редактору і ведучому у ті хвилини було не до сміху.
А ще пам’ятаю, як редактор попросив мене з’їздити до Києва, щоб забрати у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення ліцензію, яку тоді видавали на п’ять років. Вночі сів на потяг, вранці був вже у Нацраді, зайняв чергу. Колеги, побачивши, що я з порожніми руками, почали розповідати «страшилки», що тут навіть з «торбами» питання вирішують по кілька днів, а з порожніми руками заходити в кабінет – то марна справа. Я без всіляких проблем до кінця робочого дня отримав ліцензію і пішов на потрібний мені потяг і вже наступного дня був на роботі. Як довго мої колеги, що прибули з «торбами», отримували ліцензії, для мене так і залишилось загадкою.
Звичайно, довгі роки співпраці з районним відділом зв’язку нас міцно здружували, тож День радіо вважали спільним святом, разом його святкували.
Новий час, нові технології диктують свої умови і дротове радіо поступово зникає з ефіру, але погодьтеся, було б непогано, якби й сьогодні бодай двічі на тиждень вранці із приймачів лунало: «Говорить Краснопілля!».
А щоб і надалі було кому збирати інформацію про життя Краснопільщини, підтримайте нашу газету, передплативши її на наступний, 2023-й рік!
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
