РІК ПРОВЕСТИ НА ПЕРЕДОВІЙ ДУЖЕ ВАЖКО, АЛЕ ХЛОПЦІ ТРИМАЛИСЯ
В минулому році наша газета стала лауреатом премії щорічного конкурсу Держприкордонслужби
України «Смарагдова ліра» на кращі твори літератури, культури, мистецтва та журналістики. Окрилений успіхом наш колектив планував ро- звинути його і цього року, почали
готувати серію матеріалів про прикордонників, ще до війни записали і ось це інтерв’ю з захисником України, прикордонником, який провів рік на Україно-російському кордоні на Луганщині, віч на віч з росіянами та сепаратистами. Оскільки Юрій і сьогодні боронить Україну в лавах тероборони, з питань безпеки не будемо вказувати його прізвище та населений пункт, звідки він родом.
- Пане Юрію, традиційне для АТОвця запитання, як особисто Ви потрапили на війну?
- Як і більшість українців, надійшла повістка з військкомату, це було в 2015
році, в призначений день я туди прийшов, ну і власне потрапив на фронт.
Щоправда була одна невеличка проблема, на той момент в мене було троє неповнолітніх дітей, за законом мене не могли призвати до армії, тож довелося писати заяву на ім’я міністра
оборони. Але все вирішилося, мою за- яву розглянули, задовільнили і я був
направлений для проходження війсь- кової служби в Луганську область. - А де саме Ви проходили службу?
- Це прикордонна застава Станично-Луганського району. Особисто я входив в загін, який контролював ділянку кордону в районі Красної Талів ки, був командиром секції АГС-17, це,
якщо розшифрувати назву, означає автоматичний гранатомет станковий.
Був я там рівно один рік, без відпусток, взагалі без будь яких перерв. Звісно, рік провести на передовій дуже важко, але хлопці трималися, розуміли, що це не просто необхідність, а навіть не знаю як правильно сказати, виживан- ня держави, нації напевно. Після року
служби нас звільнили і я повернувся додому. - Ця ділянка кордону була дуже неспокійна?
- Якщо казати про бойові дії, то обстріли були десь два- три рази на тиждень і з боку Росії, і з боку «сепарів» прилітало, і ми вже знали, якщо обстріл, то майже напевно слідом іде
ДРГ – диверсанти. З боку РФ приходили «специ», професійні військові, із ними було складніше, а що стосується «ЛНР» то там і диверсанти були такі ж самі, як і їхня республіка. Але так чи інакше повоювати прийшлось добряче. Та нам ще пощастило, хлоп- ці, що стояли там до нас, в 2014 році, розповідали що в той час були спроби прориву кордону важкою технікою,
були й БТР, й БМП. Нас Бог милував, зіткнення були, повторюся – тільки з ДРГ. Ну а взагалі на початку війни ситуація на кордонах була вкрай важка, були й провокації і спроби прориву через кордон, згадаймо Новоазовськ, який там був прорив, скільки наших хлопців загинуло і прикордонників в тому числі. А Луганська застава була в повній облозі, не зважаючи на це хлоп ці протрималися аж до 5 червня, коли бойовики просунулися вже вглиб Луганської області. Та що казати, таких прикладів безліч. - Задам неприємне питання, чи багато було втрат у ваших підрозділах? І ще одне, чи зустрічали Ви в частині своїх земляків?
- Важко в це повірити, але «двохсотих» не було жодного. Не зважаючи на інтенсивність бойових дій втрат не було, ніхто не вірить але це правда.
Звісно, були поранені- це війна, на жаль від цього нікуди не подінешся, але повторюся, загиблих, за весь рік моєї служби не було, це подарунок долі, бо загибель товариша – це страшна втра- та на війні. Гадаю, що втрат вдалося уникнути по-перше, завдяки високій
професійності командирів, а по-друге, в нас все ж таки не було зіткнень із
застосуванням важкої техніки. Не се- крет, що в сучасних умовах до загибелі приводять здебільшого обстріли, артилерійський, танкові, ракетні, як то «гради», «смерчі», від куль гине значно менше людей.
Щодо другого питання, то я не просто зустрічав земляків, в нас там було
справжнє краснопільське земляцтво прикордонників. З Краснопільської громади було понад десять хлопців.
Це дуже приємно, а особливо приєм но, що всі повернулися додому. - Зараз багато говорять по бойовий незламний дух української армії, як на Вашу думку, це правда, чи просто якісь чергові фрази?
- Дивіться, нас призивали на рік, але можна було піти і через 6 місяців, тобто звільнитися достроково, майже ніхто, за винятком поодиноких випадків, цього не зробив, всі залишались
на повний термін, добровільно, без будь-яких примусів. Знов таки ми стикалися із спецпризначенцями з росії, ніхто не кинув зброю, не втік, всі діяли як слід, чітко, злагоджено. То який висновок – бойовий дух в нас дійсно на рівні, так і досі, ну а як може бути
інакше, ми захищаємо Батьківщину, я не хочу жити в росії, просто не хочу! - Дуже Вам дякую за інтерв’ю, Ваші патріотичні погляди і рішучість, гадаю, будуть як заспокійливе для багатьох українців.
- По іншому зараз не можна, часи не ті.
Спілкувався Є. ЮРКІВСЬКИЙ
Подобається це:
Подобається Завантаження…
