ЗА МАТЕРІАЛАМИ
Міжнародної науково-практичної конференції
в Запорізькому національному університеті
ЗАПОРІЖЖЯ – 2023
“ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПРОТИВ ВОРОЖИМ НАРАТИВАМ
ЗАСОБАМИ МІКРОМЕДІА В УМОВАХ
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ”
Жорстока російсько-українська війна, яка вже другий рік поспіль завдає тяжких
ран незалежній, суверенній державі, калічить морально та фізично її громадян,
позбавляючи нормального життя в рідних домівках, несе ще одну складову –
ідеологічну. Її не можна ігнорувати чи недооцінювати, адже на тих територіях, де
щезає українське слово, з’являється потворний «рускій мір», який надовго
вкорінюється в свідомість населення. Прикладом того вже є зросійщені східні
регіони – Донеччина та Луганщина, які перші ще в далекому 2014-му відчули на собі
руйнівну силу російських «визволителів», після яких залишається випалена земля.
Повномасштабне вторгнення в Україну армії РФ 24 лютого 2022 року лише
підтвердило правило: росіяни – руйнівники, убивці, що насаджують українцям
чужинську ідеологію, яка грунтується, в першу чергу, на брехні, нівелюванні
демократичних цінностей, притаманних вільному світу.
У ході війни кожна інформація – важлива. І та, що надходить із фронту, і та,
що з тилу. , яка надходить із фронту, є надзвичайно цінною та важливою. Не менш
вагома інформація і з території, що межує з лінією фронту і вважається
прифронтовою чи прикордонною.
Місто Білопілля та селище Краснопілля Сумської області після
адміністративно-територіальної реформи із самостійних районних центрів
перетворилися на центри місцевих громад Сумського району. Специфічною
особливістю цих територій є те, що вони – прикордонні: мають спільних
150 кілометрів державного кордону із країною-агресором, постійно потерпаючи
від системних руйнівних обстрілів.
І в Білопіллі, і в Краснопіллі є місцеві друковані видання – газети
«Білопільщина» та «Перемога», які мають велику популярність серед читачів та
сторічні історії: «Білопільщина» заснована 1920 року, «Перемога» – 1932-го. За
період воєнного лихоліття деяка преса тут припинила свою діяльність, але відомі
«районки» тримають стрій: журналістські колективи зберегли газети, фактично не
втративши тиражів і відповідно – передплатників. І, незважаючи на великі
труднощі, знаходять варіанти обопільно вигідної співпраці, прикладом якої став
медійний проєкт «Спільнопілля».
Мета дослідження – розповісти про цей спецпроєкт, що реалізується на
території шести громад Сумського району Сумської області як приклад
злагоджених менеджерських дій, спрямований на ідеологічне об’єднання
населення цих громад у період російсько-української війни з метою забезпечення
міцного інформаційного фронту та спротиву ворожій пропаганді.
Завдання дослідження: продемонструвати важливість відтворення
правдивої інформаційної картини подій у прикордонних регіонах Сумщини на
прикладі діяльності видання «Спільнопілля».
Керівниця спецпроєкту Наталія Калініченко, заслужений журналіст України,
переконана, що «…хоч реорганізація трохи і вплинула на географічний устрій
місцевих територій, здебільшого вони зберігають колишню причетність до
районних поділів. Тобто вчорашні «свої» ними так і залишаються, як і
передплатниками тодішніх районних газет – ті самі місцеві жителі. Щоправда, нині
вони живуть на територіях чотирьох об’єднаних громад: Білопільської і
Ворожбянської міських, Річківської сільської та Миколаївської селищної»
Цю позицію розділяє й багаторічний очільник краснопільської газети
«Перемога» Олександр Моцний, котрий долучився до проєкту «Спільнопілля»,
разовий тираж номера якого становить 4 тисячі примірників, оскільки нині видання
набуло популярності в Краснопільській та Миропільській громадах. Він
реалізується на грантові кошти, і місцеві населення, організації, заклади,
підприємства, фірми отримують видання безкоштовно.
Серед грантодавців, які матеріально забезпечили вихід газети
«Спільнопілля», – «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» та Рада міжнародних
наукових досліджень та обмінів IREX у рамках «Програми партнерства у галузі
мас-медіа в Україні».
Упродовж 2023 року вже реалізовано два етапи спецпроєкту: січень –
травень та серпень – жовтень. Щотижня читачі отримували видання на 12 та восьми
шпальтах, формату А3 (кольоророзподіл –4+1. Ця деталь досить суттєва, оскільки
присутність на кількох шпальтах кожного номера повнокольорового оформлення
урізноманітнює зорове сприйняття текстів та світлин, що позитивно впливає на
свідомість читачів).
Утримувати інформаційний фронт як противагу ворожій пропаганді –
першочергове завдання на прикордонних територіях. Тому символічною, на наш
погляд, є частина слова, взята із назви самої газети – «опілля» – вона присутня у
власних назвах таких населених пунктів Сумщини, як Білопілля, Краснопілля,
Миропілля. Що ж стосується значення, то, зокрема «Словник української мови» в
11 томах трактує його як «широке поле в оточенні лісів», що звучить доволі
романтично [2]. Навіть якщо спроектувати це на деякі території Сумщини, які є
прикордонними, межовими із країною-агресором, то можна припустити, що
питання їх захищеності у дні воєнного протистояння є ключовим, головним, адже
ці зелі наші, і тут живуть громадяни суверенної держави. Відтак і медіатекст
проєкту сконцентрований на ідеї захисту, безпеки та переможного визволення
країни від нашестя російських загарбників.
Як вже зазначалося, перше число видання «Спільнопілля» побачило світ
20 січня 2023 року. Чим воно прикметне? Насамперед – своїм медіатекстом –
оптимістичним настроєм, упевненістю в нашій перемозі. Вже, починаючи із другої
шпальти, читач знайомиться із своїми захисниками, та ще й орденоносцями!
Шпальти третя – п’ята друкують корисну інформацію для членів громади, зокрема
про тарифи, пенсійні справи, податки, нововведення в законодавстві, телефони
«гарячих ліній» різних служб регіону, графіки прийому громадян спеціалістами
облджержадміністрації, відомості про можливі «блекаути» та вміщує адреси
«пунктів незламності» Сумського району, де поширюється «Спільнопілля».
Окрім «офіціозу», що є певною мірою обов’язковим з огляду на широке
інформування населення про діяльність органів влади та місцевого самоврядування
на прикордонній території у період воєнного стану, видання вміщує і розповіді про
війну у рубриці «Війна очима іноземних ЗМІ», зокрема газети «The Gardian»
(стор.6). На сьомій шпальті – хвилююча розповідь про події початку вторгнення та
героїчний спротив сумських тероборонівців, які дали відсіч віроломному ворогу.
Серед чотрирьохсот сумчан – двоє друзів, Ігор та Сергій, і саме через їхні розповіді
кореспондент описує реальні події вікопомного лютого 2022 року. «Одним із
головних чинників, які врятували місто, за словами Ігоря та Сергія, став перший
бій, який відбувся біля Сумського військового кадетського корпусу, – йдеться в
публікації. – П’ятдесят бійців знищили цілу колону російських танків. Вороги
спочатку навіть не зрозуміли, що зіткнулися з армією. За словами Ігоря, росіяни
підійшли досить близько, щоб запитати в українців дорогу. Але українці одразу ж
зблизька відкрили вогонь, успішно знищивши колону танків. Коли тієї ночі Сергій
та Ігор разом із рештою невеликої групи озброєних цивільних наблизилися до
окупантів, ті втекли.
Всі працювали на перемогу. Мої однокурсниці з університету зносили нам на
базу ящики з приготованими коктейлями Молотова. Звичайні бабусі повідомляли
нам про місцезнаходження росіян. Саме завдяки цьому Суми вистояли» [3].
Привертає увагу публікація в рубриці «Герої не вмирають», присвячена
пам’яті спортсмена Андрія Дмитрієва – «Побив рекорд у тязі аксель-грифу, не
знаючи про його існування», де йдеться про незвичайну людину, багаторазового
призера чемпіонатів України, майстра спорту зі стронгмену, голову Сумського
осередку ФСУ, котрий віддав своє життя за Україну в цій війні.
Оптимістичне його інтерв’ю відносить читачів до того часу, коли всі ми жили
щасливо, тішилися сьогоденням, будували плани на майбутнє. Були вони і в
Андрія. Але коли чорне крило «руського міра» зловісно нависло над
Батьківщиною, він, не роздумуючи, став до строю її захисників і бився до останньої
миттєвості. Такий матеріал не може не привернути увагу. Він демонструє
відданість, патріотизм і віру в те, що наша справа священна. Читаючи інтерв’ю, ми
бачимо Андрія живим, сповненим сил та енергії, і лише редакційна колонка,
набрана півжирним шрифтом, вносить свої, гіркі корективи.
«Спільнопілля» не боїться розповідати про втрати. А їх багато. Старовинне
ошатне містечко Білопілля, що знаходиться за 10 кілометрів від державного
кордону, потерпає від ворожих обстрілів ворога: це заклади освіти, культури,
лікарні, об’єкти критичної інфраструктури, пам’ятки історії та архітектури. Не
менше «дістається» й прилеглим селам. Так, за словами міського голови Білопілля
Ю. Зарка, зафіксовано тисячу пошкоджених об’єктів: деякі зруйновані вщент:
«…село Іскрисківщина — це той класичний приклад, коли в населеному пункті не
залишилося нічого живого. Увесь історичний центр села практично знищено.
Школа, дитячий садочок, майстерня, пошта, магазин, вище професійне училище,
гуртожиток, старостат, фельдшерсько-акушерський пункт, дерев’яна церква,
збудована меценатами Терещенками, та інші об’єкти. Постійно обстрілюються
житлові будинки. Нещодавно зруйновано некрополь родини Терещенків, у якому
поховано не лише одного з найвідоміших та найбагатших людей… Поруч
розтрощено меморіал загиблим у 1941–1945 роках. Це про так зване збереження
спільної пам’яті, про яке так «турбувався» ворог і яку хотів «зберегти», напавши на
нас» [4]. Не залишають байдужими публікації четвертої та п’ятої шпальт – «У
мене глобальна мета: звільнення наших окупованих територій». Юні патріоти
спілкувалися з «Чехом» (Чех – позивний воїна-білопільщанина – прим. авт.) та
«Якщо всі поїдемо, на кого залишимо наших пацієнтів і лікарню». Ці матеріали –
яскраві приклади медіатексту патріотичного спрямування.
Що стосується селища Краснопілля, то у вересні, зокрема, місцева влада
підрахувала, що від початку широкомасштабної агресії було пошкоджено понад
40 об’єктів комунальної власності, критичної інфраструктури. Так звана
«п’ятикілометрова зона» – відстань від райцентру і до країни-агресора – призвела
до переселення тисячі осіб. Також внаслідок обстрілів пошкоджено майже
400 людських помешкань
Програмною публікацією проєкту можна вважати кореспонденцію
«Регіональна преса – важливий комунікатор і дипломат», підготовлену за
матеріалами міжнародної медіаконференції Mixer, що відбулася у вересні у
Вільнюсі. У ній взяла участь й очільниця проєкту «Cпільнопілля» Наталія
Калініченко. Разом із колегами вона говорила також і про розвиток регіональної
журналістики. Зокрема, медійники з України розповідали про умови роботи в зоні
бойових дій, про доступ до інформації на окупованих територіях, поширення і
вплив російських фейків та ворожої пропаганди й протидію їй, хоча під ворожими
обстрілами, як це систематично відбувається в прикордонних регіонах, робити
досить складно. «Будь-яка демократія не може існувати без свободи слова, тож і ми
сьогодні в Україні воюємо не стільки за території, а передовсім за збереження тих
демократичних цінностей, які стали невід’ємно частиною нашого життя, – пише у
своєму матеріалі Наталія Калініченко. – Що ми мали й що можемо втратити,
бачимо на прикладі наших колег з Білорусі та М’янми, Туркменістану й
Афганістану, інших країн, в яких правлять диктатори й куди хоче росія втягнути
нашу країну. І наша боротьба йде як на полі бою, так і на сторінках газет, в
соцмережах, на інших ресурсах, які варто підтримувати. Наша зброя – наше слово
і правда про життя в Україні»
Висновок. Відтворення правдивої інформаційної картини у прикордонних
регіонах Сумщини на прикладі медійного проєкту «Спільнопілля» дуже важливе,
оскільки громадяни, травмовані війною, на шпальтах цього видання знаходять
корисну для себе інформацію, яка спонукає їх до мислення, подає реальні картини
подій із життя нашої країни у воєнний час – на противагу ворожій пропаганді.
Публікації, просякнуті патріотизмом, оптимізмом, вірою в перемогу над ворогом,
не даючи впускати у свідомість сумніви та зневіру, сприяють читачам будувати
плани на майбутнє. Тому журналістські колективи газет «Білопільщина» та
«Перемога» силою друкованого слова підтримують місцеве населення, таким
чином допомагаючи йому долати труднощі воєнного лихоліття.
Алла Кобинець,
канд. філол. н., доцент
Навчально-наукового Інституту журналістики,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Київ, Україна
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Потрібна справа