Олександр Степанович Фоменко – жива легенда Краснопілля. Своїми спогадами про дитинство, війну, роботу та життя він наповнив цілу епоху. Зустріч з ним – це подорож у минуле, де кожне слово наповнене мудрістю і життєвим досвідом.
«90 свічок на торті – це не просто цифра. Це ціле життя, прожите яскраво і насичено», – зізнається ювіляр. І дійсно, його життєвий шлях – це справжня епопея, сповнена подій і змін.
Народився Олександр Степанович 20 жовтня 1934 року у селі Мала Рибиця. Дитинство, як і в багатьох його ровесників, перервала війна. «Звичайно, не легкі то були часи, батьки важко працювали, щоб поставити нас на ноги. Але навіть у найстрашнішому сні не міг уявити, що доведеться стати свідком другої війни у своєму житті», – з сумом згадує він.
Після війни юнак отримав будівельну освіту і розпочав свій трудовий шлях. Працював у Казахстані, служив у армії, а повернувшись додому, присвятив себе будівництву доріг. «У райавтодорі з 1960 до 1980 років я пройшов шлях від виконроба до директора підприємства. Паралельно заочно закінчив Сумське відділення Харківського політехнічного інституту. Сьогодні можу з впевненістю сказати, що то були найкращі мої роки», – ділиться спогадами Олександр Степанович.
Далі були роки роботи в кіномережі, споживспілці. І скрізь він залишався відданим своїй справі, докладаючи максимум зусиль.
“В серпні 1980 року я очолив дирекцію районної кіномережі. Ці вісім років стали справжньою світлою сторінкою мого життя. Адже, окрім пристойної зарплати, я мав можливість щопонеділка відвідувати обласний центр, обираючи фільми для наших кінотеатрів. Хіба це не мрія для будь-якого кіномана? – з посмішкою згадує Олександр Степанович. І додає, що навіть свій будівельний фах зміг реалізувати, адже доводилося займатися будівництвом житла для працівників, облаштуванням території навколо кінотеатру та його реконструкцією.”
Що ж дозволило Олександру Степановичу зберегти бадьорість духу і оптимізм настільки поважного віку? Мабуть, це незламна життєва позиція, любов до людей і праця. Його життєвий шлях – це приклад для наслідування, нагадування про те, що навіть у найскладніші часи можна зберегти гідність і віру в краще.
“Звичайно, було в житті багато приємного, були й особисті трагедії і втрати. Дуже боляче пережив
втрату батьків, дружини Тетяни Іванівни. Нещодавно відійшов у вічність мій племінник, заслужений тренер України Михайло Фоменко, якого няньчив ще з дитинства і який був мені за сина. Але
я не сам на цьому світі, маю доньку, яка живе на Кавказі, маю сина, який живе в Києві, маю чотирьох онуків і чотирьох правнуків. Всі мене люблять і поважають. Минулого року син запросив до себе пережити зиму. Все добре, все чудово, а от відчуваю, як з кожним днем в рідне Краснопілля, – говорить ювіляр. – Тут у мене невеличкий город, три бджолиних сім’ї. Так, Краснопілля здригається від вибухів. Що мені боятись у мої 90 років, я вже все в житті бачив, а тому дуже боляче, коли гинуть зовсім молоді хлопці й дівчата, тому наша перемога і мир – це для мене
буде найбільше щастя. Хотів би дожити до цієї радісної події.
А ще мені дуже поталанило з друзями. Колись їх було багато, але з роками ставало все менше й менше, а ті, що залишились, завжди мене підтримують, не забувають”.
«Я бачив все!», – каже Олександр Степанович. І це дійсно так. Але найголовніше – він прожив це життя яскраво, залишивши після себе добрий слід.
О. МОЦНИЙ
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Щиро вітаємо,Сепановичу.