«Перемога» за 12 червня 2002 рік. На третій сторінці фото жінки з чарівною посмішкою та трішки
сором’язливим поглядом. Молода багатодітна мама та невтомна трудівниця Наталія Чернякова
того часу була телятницею кооперативу «Нива» ТОВ «Берегиня».
«Наталія прийшла працювати до кооперативу, зовсім, здавалося ще дитиною, але вже була дбайливою мамою» – згадує ті часи завідуюча кооперативу Ганна Рудика – «Захоплювалась її завзятістю, світлим розумом та любов’ю до своєї роботи. Наталія дуже відповідальна та наполеглива була як працівниця. На фермі могла впоратись з будь-якою роботою, від доярки до лаборанта. З часом з нею почали приходити вже і дітки. Ще маленькі такі були, а старанно допомагали
мамі»
Сьогодні Наталія Миколаївна Чернякова впевнена у собі кохана жінка, турботлива матуся і бабуся.
На початку цього року зустріла свій золотий ювілей. Вже майже 10 місяців має статус пенсіонерки і серед повсякденних турбот знайшла час поділитись своїми спогадами про роботу у сільському господарстві, якому Вона присвятила все своє життя.
Народилась і виросла Наталія у селі Червонівка Білопільського району. По закінченню восьмого класу загальноосвітньої школи відразу пішла працювати на місцеву ферму. Шістнадцятирічна дівчина з легкістю вправлялася з групою корів з 25-ти голів. Щодня о п’ятій поспішала до худоби на ранкову дійку, потім обідня –о чотирнадцятій і о дев’ятнадцятій на вечірню. Цього графіка жінка дотримувалась все своє трудове життя.
«Мені не хотілося залишати село» – згадує юність Наталія – «Іншої роботи у селі не було. Батьки теж працювали у сільському господарстві. Я з дитинства любила тварин, то ж і робота ця припала мені до душі. Згодом вийшла заміж і народила донечку. У 1990-му році ми родиною, з батьками переїздили до Краснопілля. Тут розквітало селище, розвивалось сільське господарство, працівників
забезпечували житлом. Рідне ж село занепадало…Роботи у нашій родині не боявся ніхто, то ж і стали ми жителями Краснопілля. Я ще перебувала у декретній відпустці, а покійна мама, Западня Валентина Василівна влаштувалась працювати дояркою до кооперативу «Нива», а тато електриком у це господарство.
Я часто підміняла маму на роботі, а вона мене вдома – доглядала онучат» – з лагідною посмішкою Наталя згадує затишні роки з мамою.
Наталія Чернякова є мамою чудових, працьовитих дітей, які подарували молодій бабусі вже семеро
онучат.
«Старша донечка Оксана народилась у 1990 – му, ще у Червонівці. Ірина – 1992 року народження , Юрчик – 1994 і Тетяна 1999 –го. Вони вже краснопільчани» – материнська сльоза зволожжила добрі очі моєї співбесідниці
«Єдиний син більше року тому загинув, захищаючи Україну. Без батька залишились двоє моїх
онучат, а у моєму серці невиліковна рана…»
Наталія не скористалась жодною декретною відпусткою. «Близько місяця була біля немовляти
і залишала на маму. Мамі у віці вже було легше вдома, а мене неймовірно тягло на ферму, до
моїх підопічних» – продовжує розповідь Наталія Миколаївна – «Змінилася назва господарства,
керівництво та спеціалізація. Але я тридцять років працювала на одній фермі. Ті самі приміщення, тільки зараз там не корівки, а свині. Але то не так важливо, якщо ти розумієш, що саме це
твоя стихія.
За весь час роботи я не скористалась жодною тарифною відпусткою. Не могла залишити підопічних. Та і 90-ті роки були тяжкими. Щоб зібрати дітей до школи, навіть кредити оформляли. То ж працювала, а компенсація за невикористану відпустку була додатковим доходом. Одночасно
була телятницею, мамину групу корів доїла і приймала молоко після дійки.
О п’ятій ранку мене вже вдома не було і поверталась після одинадцятої вечора. Іншим свій
життєвий шлях не уявляю. Моє життя пройшло на фермі і я обожнюю свою роботу. Молодий, активний колектив, де панує дружба та взаємопідтримка »
На заслуженому відпочинку пані Наталія продовжує дотримуватись свого режиму. Має чимале власне підсобне господарство, в якому є і улюблена корівка.
«Не уявляла життя без годувальниці у дворі. Але дозволили собі її утримувати, коли
придбали власну садибу. То ж нічого не змінилося, лише я тут і доярка, і завідувачка, і приймальниця, і реалізатор» – жартує Наталія Миколаївна.
Вітаю всіх, хто причетний до сільськогосподарської праці зі святом. Миру всім, здоров’я, щастя
родинам на рідній, щедрій українській землі!
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Яка неймовірна жінка! Наталія – справжній приклад відданості своїй роботі та сім’ї.
Сільське господарство – це не просто робота, це покликання. Наталія це підтверджує своїм життям. Дякую Переможці за таку цікаву історію.
Шаную таких людей! Їхні руки годують нас усіх. Бажаю Наталії міцного здоров’я та довгих років життя.
Я теж колись мріяла працювати на фермі. Читаючи про Наталію, знову відчула той запах сіна і молока.
Сумно, що сина немає з нами. Але Наталія – сильна жінка, вона обов’язково подолає цей біль.
Посмішка світиться, очі горять. Це справді щаслива людина. Якби не ця клята війна…
Історія Наталії – це історія нашої країни. Історія праці, відданості та любові до землі. Інша справа, що держава на цінує цю тяжку працю
Я бачу в Наталії свою бабусю. Така ж працьовита і добра.
Мені шкода, що зараз молодь не дуже хоче працювати в сільському господарстві. А ті, що працювали, не заслужили броні
Бажаю Наталії більше спокійних днів і менше турбот. Вона це заслужила.
Яка сила духу в цій жінці! Вона пережила стільки всього і залишилася такою оптимістичною.
Мені подобається, що Наталія знайшла себе в цій роботі. Це видно по її очах.
Історія Наталії – це нагадування про те, що справжнє щастя – це не в грошах, а в сім’ї і улюбленій справі.