До повномасштабного вторгнення наша сім’я мешкала у Краснопіллі. Мали роботу, дитина ходила
в дитячий садок, все було добре. Прокинувшись 24 лютого 2022 року від вибухів – все наче обірвалося.
Звичайно, була велика тривожність, почали думати про виїзд, але побачивши черги до банкоматів, а друзі розповіли про великі черги на заправках, то ми і зупинилися. Вирішили залишитись вдома. Буде, що буде! Так минуло 1,5 роки. Обстріли то вщухали, то ставали гучнішими. Так коливалося моментами. Ми продовжували жити у Краснопіллі. Але безпека для нашої дитини – головне! Тож вирішили поїхати у більш безпечне місце.
На даний час мешкаємо у Німеччині. Скажу відразу – не все так легко там, де безпека. Коли ми приїхали до розподільного пункту, нас спочатку оформили, там перебували три дні.
Потім нас направили до розподільного табору, у якому мешкали місяць. Умови для дорослих нормальні – були ванні кімнати, також мали можливість попрати речі. Їжа була безкоштовною,
але подібна фаст-фуду.
Для діток дуже тяжко в цьому плані, гарячі страви відсутні. Щодо медицини в розподільному таборі – теж важко. Якщо захворіли чи щось трапилося – чекайте, поки у вас будуть документи (страховка).
Через місяць нашу сім’ю поселили у тимчасове житло у готелі. Місця там було замало – маленька кімнатка на двох осіб, нас мешкало троє. Ми почали займатися оформленням документів,
нас здивувала велика кількість листів.
Всі важливі папери, документи надсилаються поштою. Прийшовши до тями, оговталися, та почали приймати те, що з нами трапилося, як є!
Пішли на курси німецької мови. Мушу сказати – мова важка, але без її вивчення – ніяк. Коли опануємо мову, плануємо влаштуватися на роботу.
Донька відвідує німецьку школу, де серед усіх дітей вона одна українка. З Україною в думках і в серці – завжди! Дуже любимо і обов’язково плануємо повернутися. Підтримуємо зв’язок зі своїми рідними, друзями, які мешкають в Україні. У Німеччині також з’явилися знайомі, з якими
об’єднує спільне горе.
Перебування у Німеччині для нашої дитини краще, тут більше можливостей для розвитку, подорожей, позитивних емоцій. Для мене і моєї сім’ї зараз це найцінніше. За рідну Україну дуже болить! Болить за Краснопілля! Там наша душа, наша домівка, наші рідні, за яких дуже хвилюємося. Хочемо, щоб вони були живі і здорові!
Дуже хочемо скорішої Перемоги та миру. І хай всі люди будуть живі та здорові в Україні. Ще хочу сказати такий вислів: «Гарно там, де нас немає». Коли ти на собі все відчув, лише тоді
можна щось коментувати, а розповідати: «Там тихіше, чи там краще» – немає сенсу. Тому бажаємо всім миру,добра, тепла та Перемоги!
Краснопільчанка і її сім’я.
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
🙏💛💛