5-го листопада Сумах, сотні людей, схиливши голови в шані, провели в останню путь 32-річного захисника України, розвідника-сапера Олександра Кочуру. Чоловік загинув ще 2 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, але п’ять місяців родина та друзі жили надією, адже воїн вважався зниклим безвісти.
На прощанні у Свято-Георгіївському храмі рідні, друзі, колеги та побратими згадували Олександра як мужнього, відповідального чоловіка, який не ховався від обов’язку.
Батько загиблого, Микола Кочура, поділився болем родини, яка вже вдруге постраждала від війни: “Війна торкнулася моєї родини на всі 200 відсотків. Ми переселенці в Сумах, самі уродженці Миропілля, де не лишилося у нас домівки, а тепер війна забрала ще й сина”.
Олександр не був кадровим військовим, але, як розповів батько, мав велике бажання захищати країну і навіть планував після півроку служби подавати документи на лейтенанта. “Він знав, куди їде, вони були в самому пеклі, у розвідці. Він микався в Сумах, не міг себе знайти, а там він себе знайшов”, — із сумом зазначив Микола Кочура.
Молодша сестра, Тетяна Процик, підтвердила, що брат одразу вступив до лав ЗСУ, як тільки виникла потреба: “Сашу мобілізували і він одразу пішов. Казав: “Хто як не ми?”“.
П’ять місяців сім’я чекала звісток. Хоча спочатку їм повідомили про ймовірну загибель, рідні до останнього вірили, що Олександр живий. “Він вважався зниклим безвісти п’ять місяців, але нам сказали спочатку, що вони, ймовірно, загинули. Але надія була до останнього, що він живий. Чекали…”, — розповіла Тетяна.
Командир Олександра Кочури, який прийшов провести побратима, згадав його як “чесного, відповідального, мужнього” воїна. Олександр служив розвідником-сапером взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти Сухопутних Військ України.
“Три людини працювали як один організм. Олександр був досить стриманий, вдумливий. Вони один одного доповнювали”, — розповів командир про бойову групу, у складі якої служив Олександр.
Трагедія сталася 2 червня 2025 року в районі села Зелений Кут Волноваського району на Донеччині. За словами командира, група виконувала завдання з встановлення невибухових загороджень для унеможливлення проходу ворога.
“Вони висунулись на рубіж, майже закінчили роботу — відпрацював FPV. Олександр отримав травми, його відтягли в укриття, надали допомогу, стан був доволі тяжкий. З часом було прийняте рішення про евакуацію і вже в русі на відкат авто, в якому була група і Олександр, наздогнав FPV”, — розповів командир, додавши, що вся група загинула разом.
“Він казав: “Тут немає друзів — одні побратими”. І так з побратимами всією групою і загинув”, — завершив розповідь батько.
До війни Олександр Кочура працював на заводі, де його цінували як гарного, спокійного та доброго хлопчика. У нього залишилися дружина, маленький син, батьки й сестра.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: Суспільне | Суми
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
