Новини Краснопільщини

29.07.2023

1266

Незабутні імена

ВСІ ЙОГО ДУМКИ БУЛИ ПРО СЕСТРУ: «ДОПОМАГАЙТЕ СВІТЛАНІ, БУДЬ ЛАСКА, ЯКЩО ЩОСЬ СТАНЕТЬСЯ ЗІ МНОЮ»

Солдат, навідник десантно-штурмового відділення Володимир Іванович Новаковський
загинув 20 червня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області. Він приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України. Йому навічно залишилось 44 роки… Поховали Героя 27 червня 2023 року у селі Велика Рибиця Миропільської громади.
29 липня минає 40 днів з дня загибелі мужньої людини, справжнього героя з Великої Рибиці, він вартий того, щоб його ім’я пам’ятати та пом’янути добрим словом у цей скорботний
день.
Олена Василівна Лозко – двоюрідна тітка Володимира Новаковського, з якою зустрілись у Великій Рибиці, розповідає, що їх родина, як і родина Володі Новаковського, переїхали на Сумщину багато років тому з Житомирської області, як переселенці після аварії на Чорнобильській АЕС.

-Батько Володі помер дуже давно, мама його, а моя двоюрідна сестра, працювала дояркою в
місцевому колгоспі, важко їй було одній, тому Володя з дитинства звик до праці, виживали, як могли. А тут нова трагедія, десять років тому померла мама, і Володя із тоді ще неповнолітньою сестричкою Світланою залишились самі, -не приховуючи сліз розповідає Олена Василівна. – Володимир тоді офіційно ніде не працював, хоч мав золоті руки, багатьом в селі допомагав ремонти в будинках робити, не цурався жодної роботи. Вдома своїми руками камін в будинку зробив, сам виготовляв плитку і виклав нею двір, а вже як сад і квіти любив, то це словами не передати. Посадив великий сад, викопав колодязь, крапельний полив ледь не під кожне деревце облаштував, пасіку свою доглядав.

Міг з купи металобрукту тракторець змайструвати, мабуть, не було чогось такого, чого б він не
вмів. А коли влаштувався у місцевий навчальний заклад охоронцем, то й там не сидів на місці. Сестру свою дуже любив, підримував завжди, і коли маленькою була, і як навчатись поїхала. Коли отримав повістку і йшов на війну, останніми словами Володі були: “Допомагайте Світлані, будь ласка, якщо щось станеться зі мною”, ніби відчував, що додому вже більше не повернеться…

У Великорибицькій філії Миропільського ліцею Володимира Новаковського теж пам’ятають, як
добру і роботящу людину.

-Знаєте, не було до Володі у нас такого майстра на всі руки, можливо, вже й не буде, – говорить завідувачка філії Віра Вікторівна Ємельяненко, з якою зустрілись на подвір’ї навчального закладу. – Тут, куди не поглянь, до всього Володя руки приклав. Не було каналізації, вони удвох з ще одним нашим працівником і яму викопали, і труби проклали, та хіба все перелічиш. Квіти він дуже любив, як є вільна хвилина, доглядав за шкільними клумбами, а потім стане, й кілька хвилин дивиться, насолоджується своєю працею, посміхається. Пасіка в нього була чималенька, а ладити з бджолами, як на мене, можуть лише люди з доброю душею.

Звісно, не могли не поспілкуватись із сестрою Володимира – Світланою, яка зараз проживає
на Лебединщині.

-Сказати, що Володя – найкраща і найрідніша людина для мене, це не сказати нічого. Є в нас ще старший брат, але він живе далеко і бачила я його лише один раз, на похороні нашої мами, яка померла у 2013 році. З тих пір ми залишились з Володею удвох, він мені й замінив батьків, опікувався, підтримував, допомагав, – розповідає Світлана. – Не знаю, як для кого, та для мене – це найкраща людина у світі. Знаєте, у нас мама була дуже доброю і роботящою, допомагала усім, так Володя у неї вдався – таким же безвідмовним був, усім допоможе. Сад посадив майже на восьми сотках, за яким з любов’ю доглядав, квітів всюди насадив…

Коли пішов на війну, телефонував, але розповідав мало, мовляв, війна тут, що ще скажеш. А ось номер телефону мій, як контактний, у військовій частині не залишив, можливо щось відчував і хотів вберегти мене від поганих новин, щоб не я першою їх дізналась.

Тому про загибель Володі дізналась від дружини нашого старшого брата. Важко щось додати, висловити, яка це для мене втрата, він завжди був для мене найкращим братом, а тепер став ще й
Героєм, який віддав життя за всіх нас.
О. МОЦНИЙ Газета “ПЕРЕМОГА”