Навідник десантно-штурмового відділення, солдат Дмитрій Мінаєв, вірний присязі, виявивши стійкість і мужність, загинув 20 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання
в районі села Новомихайлівка, Донецької області. Поховали Героя 27 лютого у с. Глибне.
До редакції нашої газети звернулись побратими Дмитрія, які були з ним в останні дні його
життя.
Воїни Микола і Руслан на момент розмови перебували на лікуванні в різних шпиталях і спілкувались ми з ними порізно, але обидва через газету хотіли передати, щоб рідні, земляки їх бойового
друга і побратима знали – Дмитрій був кращим. У всьому був кращим. У діях, вчинках, думках, помислах… Це надійний друг. Вірний побратим. Про таких, як Дмитрій, говорять – з ним би я пішов у розвідку.
-Ми з Дмирієм, який мав позивний «Санітар», познайомились у січні 2024. Тоді їх позицію розбили і хлопці- «сусіди» приходили до нас на відпочинок. Ми з ними ділили хліб, хоч і були у різних ротах. Вдень вони відсиджувались, а вночі йшли готувати заново свою позицію, копали, копали й копали, щоб вберегтись від артилерії, – розповідає Микола. – «Санітар» був старшим своєї групи, як досвідчений солдат, вчив усіх, як заходити, як виходити з позиції, як їх облаштовувати.
До облаштування укриття він підходив дуже серйозно. Я навіть зняв на телефон, як під мляве
світло окопної свічки «Санітар» на аркуші паперу ретельно планує, як максимально убезпечити від
артилерії бліндаж, де більше землі засипати, де мішками укріпити, де вихід краще облаштувати.
Діма був хоробрим Воїном, але відчував, що скоро загине.
Коли приходив із завдань, говорив: «Ти навіть не усвідомлюєш, як мені сьогодні поталанило вижити!».
Потім було ще одне завдання, потім ще, і Діма повторював, що удача його скоро залишить.
У свою чергу просив «Санітара» гнати від себе такі невеселі думки, але сталося те, що сталося…
Знаю, що «Санітар» три доби перебував на позиції під постійними обстрілами, але заміни не
було, тож він залишився ще на три доби. Діма два роки не був вдома, тож мріяв, що після того,
як його замінять, у нього нарешті з’явиться можливість побачити маму, брата, сестру. Хочу через
Вашу газету передати їм слова співчуття, вони поправу можуть пишатись своїм сином і братом-Героєм.
Руслан народився на Луганщині, виховувався у Кремінському будинку-інтернаті, каже, у нього немає рідних, їх йому замінили побратими. Дмитрій Мінаєв – один з них. Руслан розповідає, що їх дружба тривала не так і багато – лише дев’ять повноцінних діб. Можливо для цивільного життя це замало, але на війні цих днів досить, щоб пізнати людину.
-Наші позиції були поряд, якось отримав наказ від командира, що до нас мають прийти на перепочинок хлопці-«сусіди», треба їх нагодувати, напоїти, відігріти. Так ми познайомились із «Санітаром». Потім пересікались з ним кілька разів, а якщо точно – то три зміни по три доби. Цього
мені вистачило, щоб побачити в Дімі добру, чуйну людину, – розповідає Руслан. – Пили каву, курили, спілкувались вдень, а вночі вони йшли виконувати своє завдання. Діма не був медиком, але мав позивний «Санітар». Він розповідав, що тільки вийде на зв’язок під цим позивним,
так і починають росіяни обстріл. У години відпочинку Діма майже не говорив про війну, казав, що вона йому остогидла, що дуже хоче додому.
Він мав хист із будь-якого сміття зробити корисну річ. Бувало, візьме якусь залізяку і розмірковує, що вона б йому вдома у господарстві знадобилась. «Санітар» сам копав землю під укриття і інших навчав, але його це не врятувало, коли прилетів 120-мілліметровий снаряд. Я знаю, що таке
«120-ка», саме від неї отримав своє перше поранення під Лисичанськом.
Мого побратима розірвало на шматки, а мене «похоронило» в окопі. Але друзі встигли відкопати, витягли з того світу.
«Санітар» загинув, а його побратим отримав численні поранення. Дуже шкода Діму, шкода, що так і
не побачив матір, брата, сестру, про яких часто згадував. Як дібрати слів, щоб висловити усю глибину співчуття рідним, розділити їхню скорботу? Жодні слова не здатні передати це. Війна забирає найкращих. І немає жодного прощення за це клятій, навіки проклятій рyzzні, яка шле на наші землі орди свого біосміття!
О. МОЦНИЙ, газета “ПЕРЕМОГА”, березень 2024 року.
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
💔🙏🕯