За плечима краснопільського лижника Олега Міщенка Всесвітня зимова Універсіада в ЛейкПлесіді, етап Кубка світу, Чемпіонати України з лижних гонок серед юнаків, юніорів та дорослих. Ми зустрілись з Олегом напередодні його від’їзду на тренувальний збір в Сянки, потім обкатка у Фінляндії, а далі відповідальні гонки на етапі Кубка світу. Говорили довго про те, як юнак робив перші кроки на лижах, про його вподобання, про успіхи і невдачі, про проблеми, які існують в лижному спорті, про плани на майбутнє.
ВІД ПЕРШОГО ТРЕНУВАННЯ – ДО НАСТУПНОГО МИНУВ РІК
Народився Олег у Краснопіллі і багато часу проводив на Успенці, де, як стверджують місцеві жителі, які люблять лижі, і природа, і повітря сприяють займатись саме лижними гонками. В свою чергу фанати футболу можуть посперечатись, мовляв повітря і природа якнайкраще підходять саме для футболу. Олег зізнається, що футбол, гра з м’ячем йому особливо ніколи не подобалась.
-Хіба свої команди, збірну підтримати, тоді так!, – говорить мій співрозмовник і додає, що й лижі йому не відразу до душі пристали. – Лижами займався мій тато, тож була дитяча цікавість, просив
тата і мене записати на тренування. Що він і зробив, привів до тренера Світлани Іванівни Байди. Тоді мені було одинадцять років і перші тренування страшенно не сподобались, було настільки важко, що вирішив покинути цю справу. Тим не менше свій слід ті тренування в душі залишили і через рік знову попросив тата відвести мене на тренування, що він і зробив. Світлана Іванівна нічим не докоряла, але і я цього разу підійшов до тренувань вже відповідальніше, викладався на максимумі. Таких, як я, хто прийшов із цікавості, а потім, не витримавши навантажень, залишали тренування, було багато. Натомість сформувався і своєрідний «кістяк» краснопільських лижників і
біатлоністів, з яким починав відвідувати секцію і які й сьогодні залишаються вірними цим видам спорту і з якими ми разом тренуємось та беремо участь у змаганнях. Це сестри Єва і Валерія Мартиненко, Дарина Мигаль, Єгор Мигаль.
Користуючись нагодою, хочу подякувати Світлані Іванівні, вона багато робить для розвитку лижного спорту не лише на Краснопільщині. Вона вміє знаходити обдарованих дітей, веде їх по життю, заохочує молодь займатись саме цим видом спорту.
-Краснопільчанки, сестри Віта і Валя Семеренко, Єва і Валерія Мартиненко, як і багато інших лижників, згодом перейшли у більш видовищний і популярніший біатлон. У тебе не було такого бажання?
-Чому ж, пробував себе і в біатлоні, навіть влучність демонстрував непогану, але мені не подобається робота з гвинтівкою, а тому й полишив спробу стати біатлоністом і не жалкую про це.
Натомість лижні гонки з кожним днем, тижнем, місяцем подобались все більше, ставав більш досвідченішим, впевненішим у собі. Спочатку потрапив на обласні змагання, потім поїхав на Чемпіонат України серед юніорів, потім юнацькі змагання. Доленосним стало знайомство
з тренерами Віктором Михайловичем Шамраєм та його дружиною Наталією Василівною, які й запросили вже до збірної України.
-Чи важко хлопцю з невеличкого селища потрапити до головної команди країни? Чи велика к онкуренція за місце у збірній?
-Раніше справді конкуренція була серйозна. Сьогодні, на мою думку, потрапити до збірної значно легше, ніж пару років тому. Але це не означає, що результати зовсім не потрібні, «п’єдестали» на змаганнях безумовно впливають на вибір тренерів. Тому треба показувати високі результати на Всеукраїнських юніорських, дорослих змаганнях. Виступив добре на юніорських – тебе помітять
і відкриють шлях до юніорської збірної України «на обкатку», будуть займатись тобою, готувати до більш престижних змагань.
НАЙКРАЩА ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЛИЖНИХ ГОНОК – ЦЕ ПЕРЕМОГИ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ
-Олеже, пам’ятаєш свої перші міжнародні змагання? Дуже хвилювався? І взагалі чи заважає хвилювання під час гонки і чи є у тебе свій метод боротьби з хвилюванням?
-На жаль, мої результати на перших для мене міжнародних змаганнях, були поганими. Це був етап Кубка світу у фінському Лахті, я дійсно дуже хвилювався, і це завадило сконцентруватись на гонці.
Але скажу відверто, що тоді й підготовка спортсменів збірної була не найкращою як у фізичному, так і психологічному плані. Та попри це показував непогані результати в Україні, підтримував рівень, тому в збірну потрапляв.
-Розкажи, як завоював путівку на ХХХІ Всесвітню зимову Універсіаду в Лейк-Плесіді?
-Теж був відбір. Тоді займався із Віктором Михайловичем Шамраєм, він мене добре підготував, тож я відібрався першим номером, але результатами ні себе, ні тренера не порадував. Не вистачило фізичної підготовки, були проблеми організаційного характеру, з інвентарем. Щоб підняти лижні гонки в Україні на належний рівень на міжнародних змаганнях, потрібен якісний інвентар плюс фізична підготовка і інтенсивні тренування, чим ми зараз і займаємось.
-На твою думку, який відсоток успіху на трасі залежить від вдало підібраного і якісного інвентаря?
-Думаю, відсотків на 80% успіх залежить від добре підібраних лиж, яких у нас, на жаль, не вистачає. Сподіваюсь, ця проблема буде вирішена. Особисто я користуюсь лижами і лижним взуттям
«Фішер». Звичайно, пробував і інші, є з чим порівняти, тому й віддаю перевагу саме цьому виробнику.
–Тобто можна сказати, що лижні гонки – дорогий вид спорту?
– Знову ж, все пізнається у порівнянні, але, мабуть так. Наприклад бувші у використанні лижі
вартують 300-350 євро, стільки ж коштує не нове лижне взуття, лижні палки – до 200 євро. Нових лиж, для прикладу, вистачає років на п’ять, при інтенсивних тренуваннях вони досить швидко
зношуються, але нові лижі для нас – то рідкість. Дуже хочу, щоб ми приїздили на міжнародні змагання в одній формі з надписом «Україна», як справжня команда, а не хто в чому. Це рівень, це імідж країни, яку ми представляємо.
-Читаючи це, хтось скаже, що лижні гонки не надто видовищний, екстремальний вид спорту, як той же біатлон, наприклад, тому й існують проблеми з фінансуванням. Згоден?
– Не зовсім. Екстриму вистачає у лижних гонках, особливо під час літніх гонок на лижоролерах, коли багато падінь і травм. Наприклад мій колега по збірній, лижник Дмитро Драгун ледь не загинув під час етапу Кубка світу з лижоролерів в Естонії, де спортсмени влітку готуються до зимового сезону.
Діма став одним з учасників страшного завалу, що міг мати трагічні наслідки. Винуватцем інциденту був італієць Франческо Беччіс, який своїм різким маневром призвів до
падіння цілої групи суперників. Драгун на швидкості 60 км/год вдарився головою об асфальт. На щастя, спортсмена врятував від смерті шолом, який від удару розколовся навпіл. Та й взимку можна
добрячу гулю на трасі набити.
А ось що стосується популяризації лижних гонок, то тут згоден з Вами повністю, адже навіть трансляції міжнародних змагань на українському телебаченні майже не знайдеш. Треба міняти
стару систему, щось запроваджувати нове. Прикро за лижні гонки, але треба також визнавати – найкраща реклама і популяризація, – це перемоги на міжнародному рівні.
БУДЬ-ЯКИЙ СПОРТ ЗБЛИЖУЄ
-Олеже, у футболі, який ти не дуже полюбляєш, команди-суперники перед майбутніми матчами вивчають гру один одного, сильні і слабкі сторони. Чи є щось подібне у лижних гонках? Ти перед змаганнями вивчаєш своїх майбутніх суперників?
-Так, інколи перед стартом майже нічого не знаю про тих, з ким буду бігти, особливо якщо це мої перші змагання. Але від старту до старту вже починаєш вивчати своїх суперників, а далі вже
розумієш, хто з тобою бореться за нагороди, їх рівень, стилі тощо. В тому й полягає досвід, що ти його здобуваєш саме на змаганнях, стаєш впевненішим у своїх силах, у собі, вчишся приборкувати
хвилювання, як кажуть, вчишся «читати» гонку.
-Хоч лижні гонки не можна назвати командним видом спорту, тим не менше психологічний клімат у команді теж відіграє не останню роль у здобутті результату? Чи отримував підтримку від більш досвідчених спортсменів?
-Згоден і можу сказати, що відносини у нас в команді нормальні, тим паче що команда з лижних гонок не така вже й чисельна: я, Діма Драгун і Діма Романченко з Шостки, щоправда зараз вона дещо розширилась за рахунок юнаків і юніорів.
З Дімою Драгуном часто разом тренуємось, їздимо на змагання,він може дати дружню пораду, що
і як краще зробити, навіть ділився власним інвентарем, якого у мене не вистачало. У нас хороші відносини, товаришуємо, підтримуємо один одного і на змаганнях, і поза ними До того ж інколи пересікаємося з нашими дівчатами-біатлоністками на тренуваннях, на зборах, вболіваємо за них, вони за нас.
Товаришуємо, спілкуємось, інколи разом тренуємось із Мариною Анцибор, нашою землячкою Тетяною Антипенко (Завалій) – гарні люди і досвідчені спортменки, від яких завжди можна розраховувати на слушну пораду. Хоч лижі і не командний вид спорту, як Ви говорите, але будь –
який спорт зближує.
«НЕ СЛІД ЧЕКАТИ ВІДПОВІДНОГО ВІКУ, А ВЖЕ ЗАРАЗ НАМАГАТИСЯ ПЕРЕМАГАТИ НА ВСІХ
РІВНЯХ»
-Олеже, війна вплинула на тренувальний процес?
-Безумовно. 24 лютого 2022 року ми разом з краснопільчанками Євою і Валерією Мартиненками були на тренувальній базі у Токарях. Коли з’явилась можливість, виїхали до Краснопілля. Важко все це психологічно, адже війна триває.
-Давай трішки відійдемо від спорту. Ти витрачаєш багато сил на тренуваннях і змаганнях. Як відновлюєш сили? Є якісь захоплення поза спортом?
-Чесно кажучи саме тому, що багато сил і нервів витрачаю на тренування, тому й на якісь захоплення не вистачає часу. Відпочиваю фізично і морально, читаючи книгу. Зараз, наприклад, читаю «Червону таблетку» Андрія Курпатова.
Помітив особливість свого організму, щоб плавно потрапити у тренувальний процес, потрібно багато відпочивати. Але щоб добре себе почував, потрібно зранку зробити пробіжку.
-Багато спортсменів, особливо дівчат, зізнаються, що їм важко дотримуватись дієт, особливо у свята. У чоловіків-лижників є такі проблеми? Дотримуєтеся жорсткої дієти? Буває, що дуже хочеться якогось смаколика, але доводиться стримуватися, щоб тримати вагу?
-Особисто для мене такої проблеми не існує, можу їсти що завгодно і скільки завгодно, але, звичайно, інколи треба тримати рот на замку, стримувати себе, бо після ситного сніданку дуже не побігаєш.
-Готуєш собі сам?
-Залежно від обставин. Коли вдома, то сам, якщо на зборах, то їм те, що нам готують. Я все люблю. Дуже подобаються творожні і шоколадні кекси, які пече Єва Мартиненко. Вона взагалі смачно
готує.
-Який оптимальний вік для лижника, коли він може показувати свої найкращі результати?
-Чув, починаючи з 25 років і до 30 – це пік форми. Але вважаю, що мені не слід чекати відповідного віку, а вже зараз намагатися перемагати на всіх рівнях. Взагалі у кожного спортсмена свій пік і своя межа. Закінчити кар’єру можна в будь-який момент. Є спортсмени, які і в 50 показують результати, а хтось і в 30, і у 28 років вже йдуть з великого спорту.
-Для багатьох спортсменів підсумком тренувань, а також всієї кар’єри є участь і перемога на Олімпійських іграх. У тебе є така мрія і як оцінюєш власні шанси на потрапляння в олімпійську збірну?
-Думаю, потрапити можна, але питання – як я там себе покажу! Олімпійський принцип, що головне участь, а не перемога, він красивий, але це не моє життєве кредо. Якщо їхати на змагання всього життя, то у найкращій формі і з впевненістю, що покажу гідний результат. Немає нічого поганого, коли присутні амбіції, хочу виграти щось серйозне, таким чином залишити свій слід в лижних
гонках.
Це справді здорові амбіції, треба ставити собі високі цілі, тоді і перемоги приноситимуть задоволення, чого тобі й бажаю. Наостанок скажи, пропри виснажливі тренування, постійні
переїзди, що тебе радує в лижних гонках?
-Сам вид спорту, тренування, коли лижі гарно їдуть, коли навколо чудова природа і погода. Знайомство з однолітками, як це було на Універсіаді, з яким було про що поговорити, ми грали в
теніс, більярд, багато спілкувались. Все це створює ту неймовірну атмосферу, за яку я й люблю саме лижні гонки.
О.МОЦНИЙ. Газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Вітаю. Мрії це добре. Є до чого тягнутись, тож нехай здійснюються👍