Новини Краснопільщини

20.07.2024

381

Люди Спорт

ТРЕНЕР ЮРІЙ НОЖЕНКО:«ДІТИ ЗДОРОВІ, КРАСИВІ – ЦЕ ГОЛОВНЕ»

19 липня Україна відзначає День тренера – свято ветеранів спорту, наставників і натхненників, які присвятили своє життя вихованню юних талантів. Краснопільщина, з її багатою спортивною історією, завжди пишалася своїми тренерами, адже саме вони є рушійною силою розвитку спорту в регіоні.

Одним з таких тренерів є Юрій Миколайович Ноженко, який вже більше тридцяти років працює у Краснопільській ДЮСШ тренером з легкої атлетики. За його плечима – десятки чемпіонів та призерів районних, обласних змагань.

У цьому інтерв’ю ми поговоримо з Юрієм Миколайовичем про його тренерський шлях, секрети успіху та те, що надихає його щодня йти на роботу.

-Юрію Миколайовичу, чому пов’язали своє життя зі спортом?

– Фізкультура, спорт мені подобалися з дитинства, здається, у сьомому класі зацікавився лижами, займався з Володимиром Павловичем Сумцем, вчителем Краснопільської школи. Саме він мене привів у спорт.

Влітку, в основному, бігав кроси, зимою змагання з лижних перегонів, мав перший розряд з цього виду спорту. Змагання, збори, перемоги – оце життя! Після закінчення школи вступив до Сумського державного педагогічного інституту. Після першого курсу пішов у армію, служив у Десні.
Гарна була служба, спортсменів там поважали, ми на будь-яких перевірках, змаганнях представляли частину, показували хороші результати.

Через рік студентів вишів повернули до навчання, тож продовжив здобувати освіту в інституті.

-Як тренер, який вид спорту став для Вас успішним?

-Мабуть, бігові вправи, у школі бігав довгі дистанції – 1500, 3000 м, у інституті з першого курсу займався військово-спортивним багатоборством (метання гранати, стрільба, смуга перешкод, і т.ін.) Цікаво дуже.

Після армії – займався біатлоном. Після інституту бігав 100, 200 метрів.

-Яким був Ваш шлях у тренерство?

-Після закінчення інституту направили у Сіннівську школу вчителем фізкультури, працював там рік. Потім запропонували роботу керівника фізичного виховання у Краснопільському ПТУ-43, працював там 10 років – до 2003 року. Після училища запропонували місце тренера з легкої атлетики у ДЮСШ, де працюю і до сьогодні.

– Чому саме тренер з легкої атлетики?

-Саме такий тренер був необхідний у спортивній школі. Взагалі, мені подобалася легка атлетика, коли працював в училищі, часто їздили на змагання. Було й так, що викладачі брали участь у змаганнях на рівні з учнями. Наприклад, у положенні про змагання прописувалося, що у команді з 8 чоловік навчальний заклад можуть представляти двоє викладачів, їхні результати зараховувалися до загального заліку команди.

– Ви більше 30 років присвятили спорту та фізичному вихованню. Кого з вихованців пам’ятаєте?

-Так, з них 21 рік на тренерській роботі. Протягом цих років у мене було дві групи вихованців – одна у Краснопіллі, друга – в Угроїдах. Багато здібних дітей випустили, серед них краснопільчани: Інна Бондаренко, Ірина Кошлата, Маргарита Голуб, Тетяна Савицька, Євген Дубина, Тодаренко Андрій. З Угроїдської групи Олексій Жижа, Інна Сіра, Максим Гнідаш, Кисленко Владислав, Никоненко Руслан. Це ті зірочки, які ставали переможцями і призерами на обласних змаганнях.

Там конкуренція дуже висока, адже є великі регіональні спортивні школи, що спеціалізуються чисто на легкій ат летиці, а наша ДЮСШ на футболі, тож стараємося заохочувати до легкої атлетики.

Також у мене починали займатися Аліна Скрипнюк і Катя Мурза, потім перейшли на лижне
відділення до Світлани Іванівни Байди. На змаганнях зі шкільного чотириборства Катерина зайняла друге місце. З останніх вихованців, які брали участь у змаганнях два роки тому, непогані результати мали Рудченко Катя, Яговська Аня.

Два роки через війну у змаганнях практично участі не беремо, адже дітей треба готувати, а тренуватися немає можливості. Що далі робити – будемо дивитися.

– Юріє Миколайовичу, що вважаєте найважливішими своїми досягненнями?

-Діти здорові, красиві – це головне.

-Найскладніші моменти у тренерській кар’єрі траплялися?

Не знаю, що сказати. Якщо все йде «по накатаному», то результат виходить гарний. Коли кожен рік
діти добавляються, ти їх «перебираєш», дивишся, яким видом спорту вони можуть займатися, готуєш їх, отримуєш гарний результат. А коли закінчиться війна, станеться кризовий момент. Дітей треба десь взяти і чогось навчити. Тому, на мою думку, зараз найскладніший момент.

Раніше ми проводили змагання, а також олімпійські дні, діти виступали, показували непогані результати, медалі заробляли. Їм подобалося.

-Як мотивували до тренувань своїх вихованців?

-По-перше – їм подобалося їздити на змагання, брати у них участь. Бо це зміна обстановки, знайомства з дітьми інших шкіл району, області, а також непоганий фінансовий стимул – добові видавали. Тому стимул у них був поїхати позмагатися, а їдуть на змагання кращі, ті, хто займається, показує результат.

–Плани на майбутнє маєте?

-Так, працювати, працювати, лиш би війна закінчилася. Виховати пару десятків дітей, щоб показували непоганий, достойний результат, хоча б на обласних змаганнях. Як кажуть,
рівень обласних змагань з легкої атлетики достатньо високий, попадаємо у п’ятірку чи вісімку команд – це дуже гарний результат. Наприклад, на змаганнях за призи Юрія Білонога було близько тридцяти команд.

На чемпіонатах серед спортивних шкіл до 20 команд – учасниць. Дуже багато дітей віком із 10 і до 16 років, багато вікових категорій.

– Улюблений спогад, пов’язаний з тренерською роботою маєте?

-Як тільки команда вдало виступає, те і запам’ятовується.

-Улюблений спортсмен у тренера Юрія Ноженка є?

-Так. Наприклад, американський спрінтер, рекордсмен світу Усейн Болд. Пишаюся і захоплююся нашими молодими спортсменами, які виступають за Україну – рекордсменкою Ярославою Магучіх,
ф а н т а с т и ч н і результати показує. Стараюся всі її виступи подивитися. Анна Рижикова, бігає
400, 800 метрів. Є на кого дивитися, є на кого рівнятися.

-В основному якими видами легкої атлетики займаються діти у Краснопільській ДЮСШ?

-У нас матеріально-технічна база обмежена, тому в основному були бігові дисципліни: короткі дистанції, середні і довгі дистанції; метання, стрибки у довжину. Для інших видів треба
краще матеріально-технічне забезпечення. Тому зосереджуємося на тому, що для нас найбільш реально. Наполегливість тренера, бажання і наполегливість дітей – буде результат у будь-якому випадку.

-Поза спортом маєте якесь захоплення?

-Моє хобі – рибалка. Навіть ставав призером на конкурсі на День рибалки, що проводився кілька років тому в урочищі Бабачина.

-Юрію Миколайовичу, що побажаєте своїм колегам у День тренера?

-Вітаю тренерів, а разом з ними і вчителів фізичної культури, які, вважаю, теж виконують тренерську роботу, чи то на уроках, чи у позакласний час, навчаючи своїх вихованців
та разом з ними досягають результатів. Від душі бажаю гарного самопочуття і впевненості сил, міцного здоров’я і незгасного ентузіазму, безсумнівних перемог і великих досягнень, талановитих учнів і щирої поваги. А головне, щоб настав мир у нашій Україні! Зі святом, колеги!
Спілкувалась О. КИСЛЕНКО, газета “ПЕРЕМОГА”

ЩЕ ПО ТЕМІ: