У Львові відбулися фінальні поєдинки XX ювілейного турніру з боксу на призи Андрія Котельника, який цьогоріч пройшов у статусі Чемпіонату України з боксу серед молоді. У змаганнях під егідою ФБУ взяли участь понад 196 учасників з різних куточків України. У фіналах глядачі побачили 13 якравих поєдинків, в кожному з яких була справжня запекла боротьба за золото чемпіонату. Нагороджували фіналістів чемпіонату почесні гості: президент ФБУ Кирило Шевченко, віце-президет ФБУ, президент Федерації боксу Львова Андрій Котельник, віце-президент ФБУ Сергій Ватаманюк, радник президента ФБУ В’ячеслав Тімофєєв, заслужений тренер України, тренер збірної команди України Юрій Шевчук та багато інших почесних гостей українського боксу.
За підсумками цих змагань були відібрані кращі представники України для формування збірної команди для
участі в подальших чемпіонатах Європи та світу. Серед переможців турніру і тих, хто наразі готується до міжнародних змагань – учень 11 класу Миропільського ліцею Дударенко Валентин, який здобув І місце на Чемпіонаті України з боксу серед молоді у ваговій категорії 80 кг.
Ми поспілкувались з Валентином, який виявився чудовим і приємним співрозмовником, володіючи не лише
«сильною рукою», а й почуттям гумору.
Отже, проживаючи у Великій Рибиці Миропільської громади, хлопець ще в дитинстві вирішив серйозно присвятити себе якомусь виду спорту, сім років тому в душі хлопчака боролись між собою футбол і бокс.
Щоб раз і назавжди вирішити ту внутрішню суперечку, ми з батьком поїхали до Сум, спочатку відвідали тренування з боксу і того ж дня побував на тренуванні з футболу, – не без усмішки згадує ті події Валентин.
Поспілкувались з тренерами обох видів спорту, чомусь переконливішим для мене став Григорій Федорович Левченко, і я обрав бокс. З тих пір дитяча цікавість переросла для мене у серйозне захоплення, а Григорій Федорович з дев’яти років є не лише моїм тренером, а й багато в чому відкрив мені очі на життя.
Але ж це бокс, не лише ти когось, а й тебе б’ють по голові. До речі, як рідні поставились до твого вибору, як сприймають, що їх сина б’ють, хай і на рингу?
От якраз, щоб не діставалось по голові, я й пішов у бокс, – сміється Валентин. – Щоб не «ловити» удари, треба вміти ухилятись, а значить багато тренуватись. Сподобався мені тоді бокс – і все тут, до душі він мені. До того ж це лише на рингу ми суперники, а поза ним ми спілкуємося з хлопцями, у мене багато друзів по всій Україні залишилось після змагань і зборів. А ще на тренуваннях, турнірах набираєшся досвіду, загартовуєш силу волі, вчишся не боятися суперника,
поважати його. А щодо батьків, то вони відразу підтримали моє рішення займатись саме цим видом спорту. Мама, тато, сестра, бабусі, дідусь радіють моїм успіхам, за що я їм дуже вдячний.
Звичайно, з Великої Рибиці і до війни було не так вже й легко кілька разів на тиждень їздити на тренування до обласного центру, а тепер і поготів.
До війни їздив автобусом, коли тато на машині відвозив, але намагався жодного тренування не пропустити, – зазначає Валентин Дударенко. – Війна внесла свої корективи, зменшилась кількість рейсів, змінились графіки. Наприклад, тренування у мене тривають до 18-00 чи до 18-30, а автобус на Миропілля з Сум вирушає о 16-40. Але якось виходжу з ситуації, адже не звик пропускати тренування.
Ця звичка Валентина вже приносить свої результати. У 2019 році він виграв свій перший чемпіонат України серед школярів і як наслідок поїхав на Чемпіонат України вже серед юніорів (2006-2007р.н), де знову виграв перше місце,
здобувши право боксувати на чемпіонаті Європи. Але через політичні інтриги тоді українську збірну було знято
із змагань. І ось у кінці вже минулого року Валентин знову боксував не лише за звання Чемпіона України, а й за
право кваліфікуватися на європейську першість.
За шість днів провів три поєдинки, – розповідає юний боксер, – У першому зустрівся з однолітком з Вінниці і у другому раунді переміг його нокаутом (у юнацькому боксі боксують три раунди по три хвилини). Потім був півфінальний бій із хлопцем із Закарпаття, якого переміг у першому раунді. А вранці того дня, коли на мене чекав фінал, відчув себе недобре, зрозумів, що захворів. Поспілкувався з тренером, який сказав, що вирішувати мені і я вийшов на ринг. Пройшов процедуру зважування і вийшов на бій з температурою 38,5
Було дуже важко, але все ж переміг. Тренер був дуже радий, а про мене й говорити годі, хоч сил на святкування практично не залишилось.
На запитання, чи доводилось Валентину колись бувати в нокауті, хлопець відповідає стримано, хоча знову
не без усмішки:
Це бокс, з кожним може статися, хоча зі мною такого ще не було І не потрібно, тим більше, що на Валентина чекає насичений графік підготовки, а далі вже виступи на Чемпіонаті Європи. Тож бажаємо вдалих і переможних поєдинків.
Але Валентин – одинадцятикласник, тож сумує за школою, однокласниками, за навчальним процесом безпосередньо у класі, і, звичайно ж, мріє про випускний вечір. Але війна, обстріли тривають, тож ці бажання залишаються лише мріями.
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Просто МОЛОДЕЦЬ. Здоров’я і ще раз здоров’я і звичайно ж успіхів.