Новини Краснопільщини

13.06.2024

341

Громада

ФЕРМА, ВИПРОБУВАНА ВІЙНОЮ, А ЗАВІДУЮЧА І РОКАМИ

Змінювались назва, форма власності, керівництво та підлеглі, оновлювалась техніка
та осучаснювався процес роботи. Та вже сорок років ферма залишається незмінним місцем роботи для Узлової Марії Семенівни. Саме тут, у Земляному, шлях від юної доярки до завідуючої фермою пройшла дівчина з Івано-Франківщини

ТУТ МОЖНА САМОСТІЙНО ПЕРЕДПЛАТИТИ НАШУ ГАЗЕТУ: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product%2Fproduct&code=53744&product_id=94289&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR11FvYx2xkcbCMWqThpyTJ1k_x67eryFlXNGq_DMHL6YZpQfX4V6dPKfAk_aem_AfbSuIwQrUTzqbn1B4SuDt1A4DoCuRz7wY34z5vQCzYUC5wsL9ZoonQSK2upnqFkw98bAMm1biSz0Mdr-wWyHLy9

«ВЛІТКУ ПОЛОЛА БУРЯКИ, А ВОСЕНИ ВЖЕ СТАЛА ДОЯРКОЮ У МІСЦЕВОМУ КОЛГОСПІ ІМЕНІ ЛЕНІНА»

У 1981- му році, після закінчення кооперативного училища, що у місті Бурштин, Марія Дем’янів приїхала до мальовничого Земляного на сезонні польові роботи.

«Влітку полола буряки, а восени вже стала дояркою у місцевому колгоспі імені Леніна»,, – згадує роки юності пані Марія. – «Вийшла заміж за місцевого механізатора. Придбали будинок. У 1983- му році народився наш первісток. У декретній відпустці не вдавалося побути. Робота не відпускала. То
заміни не було, то доводилось самій когось підміняти. Так чергувались з чоловіком – хто на роботу, а хто з сином залишається. Так і будували свою родину самостійно. Колгосп надав під виплату нам комфортний будинок. У 1986-му у нас народився другий син, а 1989-му році – третій. Сім’я збільшувалась, але ставало легше. Старший вже міг залишатись з молодшими, коли ми були на роботі.

А робота у колгоспі, то був майже ненормований робочий день і без вихідних. Великої рогатої
худоби нараховувалось близько 500 голів. Група кожної доярки налічувала 25 голів. Доїли доїльними апаратами. Потім збільшили норму на одну доярку до 30-ти голів. Було нелегко. Відра з молоком мали носити в руках»

90- ті роки – часи реорганізації колгоспів. Колгосп ім. Леніна став ТОВ «Ряснянське», мінялось керівництво, форма власності. У 1992-му наша героїня мала навчатись на курсах штучного запліднення тварин у селі Сади.

«Тяжко проходили ті тримісячні курси. Поїду у понеділок, а душа не на місці. Вдома чоловік і троє хлопчиків. Меншому лише три рочки було. Але витримали…Чотирнадцять років працювала вже за здобутою професією».

У 2017-му році знову на господарство чекали зміни. ТОВ «М’ясо-молочний комплекс» стало новою назвою господарства, а новою посадою Марії Семенівни стали обов’язки завідувачки фермою. Але жінка суміщала штучне запліднення з керуванням фермою:

«Навантаження на одну доярку стало 50 голів, але ж процес доїння корів осучаснено, що полегшило роботу працівникам та працівницям ферми.
Доїння корів за допомогою системи позбавило доярок тяжкої фізичної праці. На сьогодні на фермі утримується близько ста одиниць поголів’я худоби. А порається з ними всього чотири особи і я п’ята», – пані Марія пишаєтьсясвоїми підлеглими.

«НАШІ РОБІТНИКИ РИЗИКУЮЧИ ЖИТТЯМ, ПЕРЕГАНЯЛИ СІЛЬГОСПТЕХНІКУ З РЯСНОГО,
ДЕ ГОСПОДАРЮВАЛИ РОСІЙСЬКІ ОКУПАНТИ»

«Чимало пережило наше господарство з приходом руських окупантів на нашу землю. Вони курсували своєю військовою технікою шляхом, який сполучав нас з центром громади в одну сторону і з центром старостинського округу – в іншу. Ми не могли реалізувати молоко. Не було впевненості у завтрашньому дні і половину худоби було продано. Наші робітники звільнялись і виїздили з Земляного, залишаючи свої домівки.

Тривалий період село залишалось без постачання електроенергії. В цей час, завдяки трактору, що надав місцевий житель Віктор Лазнєвий, ми могли накачати лише води. Процес же видалення на-
возу з корівника доводилось проводити вручну. Це нелегка робота. Робочих рук потребували чимало. Попросила односельців… Приходило все село. Доглядали корів і брали молоко. Ми
рятували наше єдине господарство як могли. Був страх, що загарбники зайдуть і до Земляного. Ніхто не хотів охороняти ферму. Я особисто ходила вночі на чергування щодня та обходила територію господарства.

Наші робітники ризикуючи життям, переганяли сільгосптехніку з Рясного, де господарювали російські окупанти. Просили друзів – водіїв, щоб якомога більше тракторів, автівок та запасних частин врятувати. Владислав Краснянський працював в охороні, але теж сів за кермо на небезпечний маршрут.

Пам’ятаю, як мій син з ним потрапили на зустріч російській колоні танків.

Хлопці зупинили машини і сховались за неї. Росіяни направили на них свої автомати, але відпустили … Приїхали з білими прапорцями на тракторах. Владислав тоді злякався, та це не завадило йому піти захищати нашу землю і віддати за неї своє життя»

«ТАКІ ДРУЗІ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЛИШЕ ОДИН РАЗ У ЖИТТІ». 2 вересня минає 40 днів з дня загибелі Героя Владислава КРАСНЯНСЬКОГО з Наумівки

Рудоман Олексій Олексійович 28 березня відсвяткував своє 60-ти річчя.

Більшу частину свого трудового життя присвятив місцевому господарству. Продовжує працювати трактористом разом із сином Дмитром Олексійовичем. Саме він і переганяв техніку з Рясного: «Так, два дні ми їздили до центру старостинського округу. Пригнали шість тракторів та автівку «Нива».

Цю машину росіяни розшукували у той же день. Так, що ми її з під носа окупантів увели. «Нива» тепер вірно служить у нашому господарстві», – Дмитро кивнув на вікно, за яким стояла та сама «Нива»

Земляне місяць не мало вільного сполучення з селами громади. Постійний рух ворожої техніки та блок-пости паралізували роботу ферми. Але працівники ТОВ «М’ясо-молочний комплекс» ризикували і доставляли ПММ із Рясного. Вдавалося іноді вивезти до Краснопілля молоко, яке роздавали потребуючим безкоштовно.

«Одного разу і я поїхала з хлопцями до Рясного», – з тривогою пригадує Марія Семенівна – «Повезли молоко та по запчастини. Зупинили нас росіяни.

Чули, що мене звуть хто «Марія Семенівна», хто «Марія», вони ж покликали: «Тьотя Маша, подойдите!» Пошепки запитали, де можна поміняти рублі на гривні. Я відповіла, що ніде і
ніхто цього робити не буде. А потім ще запитала: «Чому ви сюди приїхали?».
На що вони відповіли: «Кто там хотел сюда ехать?». Серед них були лікарі і вчителі, звичайні люди, як тоді здавалось»

«ПОТРІБНО ВТРИМАТИ ГОСПОДАРСТВО, ТАКЕ ВАЖЛИВЕ ДЛЯ НАШОГО СЕЛА»

На сьогодні ТОВ «М’ясо-молочний комплекс» загалом налічує близько 100 голів великої рогатої худоби, мінімум робітників. Серед них Оксана Дем’янів. Вона одна з доярок залишилась після вторгнення росіян.

«Я працювала на «Хлібохарчкомбінаті» у Краснопіллі. Коли стало невистачати доярок на місцевій фермі, то Марія Семенівна запропонувала мені цю роботу. Я погодилась без роздумів. Мама у мене доярка, я з п’яти років з нею ходила до корівок, то ж роботи цієї не боюсь. Більше того люблю цих тварин», – пригадує дитинство тендітна працівниця ферми.

«Усі робітники у нас раціонально використовують робочий час. Вони у нас універсальні і можуть заміняти однин одного за потреби. Хочу сказати, що іншої роботи у нас у селі немає, але і сюди не просто знайти бажаючих працювати».

Бакін Віталій Миколайович – переселенець із Покровки:

«Рік тому я працював ще у ТОВ «Промінь». Рідне село довелося залишити через постійні ворожі обстріли. Приїхали з мамою у Земляне до сестри. Без роботи сидіти не можу, а тут виявились потрібними моя професія і досвід. Працюю на тракторі. Все добре…Але мрію повернутись до рідної Покровки».

Екскурс самою фермою, наче подорож у дитинство. Чистенький корівник.

Ліворуч корівки, праворуч телички. Окремо розміщені телятка. Навіть у день візиту на ферму зранку народилась теличка з символом Перемоги на лобі. Сучасна ферма з усіма зручностями у прямому сенсі. Є душова кабіна, вбиральня, приміщення для переодягання та відпочинку.

«Нам потрібно втримати господарство, таке важливе для нашого села. Перемоги нам найшвидшої, господарство розвинемо знову» – з вірою в очах промовила Марія Семенівна Узлова.
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”

https://www.facebook.com/alexandr.motsny/videos/384581607728843/?tn=%2CO