Новини Краснопільщини

14.08.2024

538

Громада

(ВІДЕО) ЧЕРНЕЧЧИНСЬКІ БУДНІ: ЖИТТЯ ПІД ТІННЮ ВІЙНИ

Привітна та турботлива староста села Чернеччина Оксана Чернова зустрічала біля зупинки, що біля
стадіону та парку. «Щопонеділка та щосереди ранок у мене починається тут. Проводжаю та зустрічаю соціальний автобус. Тут зібралися люди, що працюють від центру зайнятості. Ми обговорюємо план роботи на день. Кожен день починається з вирішенням проблем. А вони щодня різні».

Гомінкі та жартівливі молоді жінки та чоловік вже були зі спорядженням – граблі, мітли, відра. Бесіда пройшла швидко і всі розійшлись працювати згідно плану. У сільській раді вже трудяться невтомні «бджілочки». Біля сільської ради працює крамниця, але продавчиня була стурбована довгою відсутністю світла та низькою виручкою від продажів.

Чернеччинська школа – учні на канікулах, вчителі у відпустках. Директорку Ларису Жаботинську зустріла по дорозі.

«Наступного року наша школа вже буде І-ІІ ступенів, тобто дев’ятирічкою. У нас навчатиметься поки що 59 школярів. До 1-го класу на наступний навчальний рік подано 6 заяв. У нас чудовий заклад, сподіваємось на поповнення учнівської родини. Цього року наша школа випустила двох
медалістів. Пишаємось всіма своїми учнями», – розповіла жінка, зупинивши авто.

Далі разом із старостою відвідуємо переселенку з Донеччини Олександру Гукову, яку
гостинно прийняла Чернеччина. Пані цілком задоволена життям, але засмучує відсутність транспортного сполучення з обласним центром. Вона не має можливості відвідувати доньку, що
мешкає у місті Лебедин. Пані хизується гостем свого обійстя.

Сизокрилий поштар неба, з посрібленням на крилах, спокійно крокував по даху, ніби перевіряючи свої володіння. «Може, хтось і шукає цього мандрівника. Нехай звертаються. А, взагалі, ми раді з братом такому красеню на нашому подвір’ї. Чернеччина є моєю батьківщиною. Знаю тут кожну
стежинку і почуваюсь вдома. Вдячна за турботу Оксані Володимирівні»

Подружжя Васильєвих стурбовані мародерством їхнього будинку у рідному селі Покровка, а можливості вивезти найцінніші речі немає. Це до сліз розчаровує жінку. Дбайливі господарі
зібрали добрий урожай. Цибуля, часничок пов’язано у чепурненькі пучечки, вже готові до зберігання.

А антонівка виблискує на літньому сонечку. Але ця неймовірна ностальгія в очах засмучує
до болю. На душі оселився смуток. На прощання захотілось обійняти жінку.

Мандруючи селом говоримо з старостою про життя.

«До Чернеччинського старостинського округу крім нашого входять: Мозкове, Ясенок,
Гапонівка. Загалом проживає, з внутрішніми переселенцями – 676 осіб. Звісно, люди відходять у інший світ, але ж і народжуються. За два роки у нас народилось четверо малюків. Виїхав з села лише наш Дитячий будинок сімейного типу. Постійно діючий медичний заклад відсутній. З допомогою до нас систематично приїздять медичні бригади фонду «Червоного Хреста».

Сімейний лікар – за викликом. У нас працюють три крамниці. У наявності як продуктові товари на будь який смак, так і промислові. Звісно, не вистачає прямого сполучення з обласним центром. Тим більше, що чимало людей у нас щоразу їдуть. Хто до центру громади, хто до Самотоївки, а далі до
міста Суми, автобусом, що прямує з Краснопілля» – ділиться інформацією пані Оксана.

Чернеччани приймають старосту як добру знайому, що свідчить про тісний постійний контакт керівниці з жителями ввірених їй населених пунктів.

Знайомство з місцевою активісткою Ляною Андріївною Тарасовою залишили теплі відчуття. Зі слів пані Оксани, не дивлячись на вік, жінка готова завжди прийти на допомогу.

Ляна Андріївна є вправною господинею. Її пиріжки та налисники славляться своєю смакотою.

Ще, мандруючи вулицями Чернеччини, познайомилась з Лідією Ігнатівною Чорномаз. Народилась жінка 16 вересня 1939-го року. Все життя прожила у рідному селі. «Після школи відразу пішла на місцевий завод. 40 років працювала на різних посадах.

Одного разу нас зі ще однією працівницею відрядили до Харкова по соду. Довелось вантажити мішки по 50 кілограмів. Вони рвались. Нам допомогли тамтешні хлопці і запитували: «У вас що там, чоловіків немає? До пенсії я допрацювала на посаді штукатурниці.

Проживаємо з братом. Так склалася дол, що ні я заміж не вийшла, а ні Володимир не одружувався. Хіба я думала дожити до такого віку? А у вересні вже, як доживу, буде 85. Брат ще працює, я по кухні пораюсь-так і господарюємо. Я вам всю історію свого життя розповіла», – з посмішкою продовжує жінка – «Пролетіло, наче рік. Не думалось, що доведеться ще війну пережити. Який її сенс – нищити наші заводи та вбивати людей?» – жінка, яка бачила в житті чимало, втирає сльози.

Так, у спілкуванні з жителями Чернеччини швидко минув час. Мусила завершувати свій променад та повертатись на зупинку, аби встигнути на соціальний автобус. У парку дуже смачні абрикоси. І приємний чоловік вийшов зустрічати свою корівку. Теж тема наболіла, адже навіть у селах вже залишилось мало бажаючих утримувати у господарстві велику рогату худобу – занадто копітка ця справа.

«Тримаємо давно корівку» – пояснює пан Юрій- «Вона як член родини, наче традиція сім’ї. Та і зайвим прибуток від годувальниці родині не буде. Череда не така, як раніше були, що можна було один раз попасти, але ще тримаємось», – господар з дубчиком попрямував на зустріч
худобі.

О. МОЦНИЙ, І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”

ЩЕ ПО ТЕМІ: